Сьогодні знов заговорили, що селянам треба об’єднуватись у кооперативи. Живу в селі і знаю, що багатьох селян саме слово кооператив примушує здригнутись. Вони кажуть: експерименти над селом і його мешканцями продовжуються.

ПРИМІРОМ, щоб купити новий комбайн, кооперативу потрібно витратити від 900 до 1,5 млн. грн., сучасну сівалку - 700 тис. грн., трактор – 1 млн. Де взяти ці кошти і скільки кооперативу доведеться працювати, щоб їх повернути? Якщо займатися скотарством чи свинарством, кошти потрібні для купівлі молодняка, для будівництва ферм і свинарників, які за 20 років уже скрізь порозвалювали. Тож кооперативи в селі сприймаються як повернення в минуле. Вони, можливо, дадуть можливість якось виживати селянам і не більше.
Всім відомо, що малий фермер-одноосібник сьогодні втрачає третину ціни на тонні проданої пшениці, соняшника, кукурудзи, ячменю. Приблизно стільки ж втрачає, віддаючи на переробку свинину, яловичину, молоко.
Але владі до цього байдуже. Подивіться на Європу. Сільське господарство – це джерело продовольчої безпеки будь-якої країни. І скрізь це розуміють і на державному рівні підтримують сільгоспвиробника. Про який високотехнологічний рівень господарювання на землі може йти мова, якщо селян знов заганяють в кооперативи без засобів функціонування цих об’єднань?
Новітні технології повинні прийти в кожне село – це вимога часу. А така техніка доступна лише великим агрофірмам, які можуть, але не повинні скуповувати землі, а брати їх в оренду. До речі, треба встановити справедливу ціну гектара українських земель – це не менше 10 тисяч доларів. І затвердити орендну плату в розмірі 10% від вартості гектара землі. Тоді селянин не буде і думати продавати чи передавати іншим свій пай. Все буде справедливо і стабільно.
Для збереження сіл потрібно відроджувати корівники, свинарники, будувати переробні цехи: ковбасний, круп’яний, млин, молокозавод тощо. Треба зосередити в селах до 60% переробної промисловості, щоб прибутки з переробленої продукції залишались в селі і йшли на його розбудову.
Необхідно також, щоб виробники сільгосптехніки і продавці обладнали в сільських районах сервісні станції технічної наладки, щоб комбайн, трактор чи сівалка після купівлі не завозились до майстерні, а їхали в поле працювати. І головне - щоб у разі виходу з ладу агрегату під час гарантії виробник чи його представник на місці міг його замінити, а не чекати 10-15 днів, коли зерно осиплеться. Через що у нас і втрати врожаїв великі. Комбайн є, а його налаштувати немає змоги.
Зараз навіть і великі агрофірми не хочуть викликати наладчиків, автомайстерню. Бо це дорого коштує. Щоб провести налаштування одного імпортного комбайна, треба 50 тисяч гривень. А якщо буде їх 10 штук і в районі така майстерня? Затрати вже не ті. Електроніку на око не налаштуєш.
Голови сільських і селищних рад, депутати повинні попрацювати, щоб така агрофірма кожен рік не менше, як 40% прибутку витрачала на розбудову села. Щоб це було включено в угоду з кожним орендодавцем. І не просто перерахувати сільським, селищним радам, а узгоджувати з громадою цільове використання сплачених коштів. Думаю, і власники земельних паїв, і фермери підтримали би це.
Нам не потрібні свинокомплекси на 50 тисяч свиней, 10 тисяч корів. Угорщина вже давно відмовилась від такого укрупнення, оскільки вони занадто забруднюють навколишнє середовище, підземні води. А на відновлення потрібні роки. Нехай ці комплекси будуть невеликі, але майже в кожному сільському населеному пункті: від 2 до 10 тис. свиней, від 200 до тисячі корів. І робота селянам буде.
Наостанок скажу, що ми вже були у споживчій кооперації, мали своє майно. Але влада поставила біля керма не фахівців, а крадіїв. Все розбазарили: бази, підвали на 70 тонн для зберігання овочів, холодильники на 350 тонн. Все продане, але жоден кооператор (а їх було 22 тисячі в нашому Покровському районі) жодної копійки за кооперативне майно не отримав. І винних теж немає. Ні, село вже не вірить у кооперативи.
Ми за європейський вибір: високотехнологічне агровиробництво, високу продуктивність, гідні людини зарплати, квітуче село. Щоб селяни від праці на землі отримували задоволення. Земля – наша мати-годувальниця. Вона годує не тільки селян, а й чиновників, торговців, крадіїв. І хто ж, як не держава повинна дбати про благополуччя тих, хто ходить біля землі, хто одвічно дбає, щоб був хліб і до хліба.

Анатолій ШВАЙКА, економіст.
сел. Покровське, Дніпропетровська обл.