Поточний № 20 (1258)

23.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Копичайовому роду не буде переводу!


23.11.2017

На Покровщині добре відоме ім’я  Героя України Івана Васильовича Копичая – талановитого хлібороба, голови колгоспу «Дружба», якому вдалося зберегти це господарство, після реформування створивши ТОВ «Дружба». У травні цього року Івану Копичаю мало б виповнитись 80. Але він не дожив до цієї поважної дати, пішов з життя вісім років тому. Але не пішов безслідно, а залишив після себе достойну зміну – своїх  двох спадкоємців-онуків – Івана Копичая та Наталію Турчин.Уже вісім років у «Дружбі» успішно хазяйнують разом брат і сестра, підхопивши на свої молоді крила збережене і виплекане дідом господарство і взявши гідні уроки дідового виховання.  
– Дід наш сильний характер мав і був надзвичайно емоційним, жив і горів своєю хліборобською роботою, вчив завжди казати правду і з людьми чесними і справедливими бути, і я дуже вдячна  йому  за ту школу виховання, яку ми пройшли, – щиро розповідала нам Наталія Василівна Турчин, яка з 1997 року після закінчення  Дніпропетровського сільгоспінституту працює у господарстві головним економістом.
Головним агрономом   прийшов до господарства Іван Копичай – менший брат Наталії.
– Хоча після закінчення школи думав бути юристом, навіть документи здав уже, але  з дідом сперечатися було важко, – згадує тепер Іван Копичай, – будеш агрономом –  і все. У діда було так: сказано – зроблено, і у 2006 року після закінчення агроуніверситету у «Дружбі» з’явився молодий, але завзятий агроном. Тепер тут стало два Івана Васильовича Копичая.  Менший, так його називали, почав втілювати отримані у виші знання на практиці, і траплялося, що хлопці-механізатори не знали, кого з Копичаїв слухати. Хоча, звичайно, дідів авторитет був незаперечний. І дід вчив молодого агронома господарювати  на землі, надзвичайно поспішав передати весь свій багатющий досвід, свої  роками набуті знання, ніби відчував, що життя його добігає кінця. А за три роки – у 2009 – його не стало.
Багато помічників і порадників тоді з’явилося у молодого керівника  ТОВ «Дружба». Але справжнім наставником для наймолодшого тоді в області керівника великого агроформування  став Анатолій  Давидович Пучка – керівник сусіднього господарства «Зоря». Він товаришував з дідом, а після його смерті доклав всіх зусиль, щоб зберегти ТОВ «Дружба». 
Іван Копичай дуже цінує  дружню підтримку  старшого і досвідченого наставника і говорить, що з Анатолієм Давидовичем завжди  цікаво і поговорити, і порадитися.  Саме за прикладом Анатолія Пучки у ТОВ «Дружба» дотримуються трьохпільної системи з використанням чорних парів. 
– Хоча це досить затратна технологія, оскільки за період з осені до весни треба провести 1-2 дискування і 4-5 культивацій, і не кожне господарство собі це може дозволити. Але у «Дружбі»,  як і раніше при дідові,  так і зараз, більше тисячі гектарів тримаємо під парами, – розповідає Іван Копичай. – Як правило, після соняшника даємо землі рік відпочити, відновитися.
Тому і урожайність у «Дружбі» пристойна. І у той час, як  влітку на Дні поля у Катеринівці дехто скаржився на те, що вся пшениця вигоріла, насіннєві поля пшениці  у «Дружбі» дали по 61,8 ц/га, це при тому, що землі «Дружби» знаходяться на узвишші і нещадно вивітрюються суховіями, які влітку висушують землю, а взимку змітають сніг з полів.  Вирощують у «Дружбі» пшеницю п’яти різних сортів для хлібопекарських потреб. Хоча, ясна річ, вирощування продовольчого зерна вимагає більших вкладень, і кращого  агротехнічного догляду.  
– Він і за агронома, і за керівника, – розповідала нам про функціональні обов’язки брата Наталія Турчин.
І дарма, що господарю всього 33 і  вже восьмий рік він сіє та збирає без свого славнозвісного діда. Люди  повірили йому, тому і зараз, коли закінчувалися договори оренди, 97% пайовиків  уклали нові договори з «Дружбою» на термін до 20 років. Відтак площі ТОВ «Дружба» не тільки не зменшилися від часів старого Копичая, а навіть на 300 га  зросли.
– З людьми треба бути чесними, – повторює уже  почуті нами у конторі від його сестри дідові слова Іван Копичай. –  Ми чесно дотримуємося умов договору оренди, йдемо часто назустріч нашим пайовикам, іноді виплачуємо оренду авансом, постійно надаємо транспортні послуги, щодня до райцентру їде наш автобус, обробляємо земельні ділянки, підвозимо питну воду, вивозимо сміття, виконуємо частковий ремонт доріг тощо. Працюємо над тим, щоб збільшувати  розмір орендної плати.  На сьогодні  виплачуємо 9% від вартості паю.  За бажанням  орендодавців частину оплати  видаємо зерном, соняшником. 
– Я вдячний, що люди мені повірили, залишились працювати всі, хто робив у господарстві і при дідові.  Це спеціаліст  найвищого рівня – наш головний бухгалтер і мій заступник Леонід Якович Павлюк, головний інженер Олександр Андрійович Турчин, який дбає про збереження і оновлення технічного парку господарства, завідувач току Іван Северин та багато-багато інших.
Але  на сьогодні чимало людей  в господарстві передпенсійного віку. Тому важливе завдання, яке ставить перед собою керівник, – залучити до роботи молодь із Орлівської сільської ради. 
– На 50% вдається це робити, – усміхається  Іван Копичай.
Показово, що Івана Копичая ми застали  не  в конторі, а біля поля. Якраз йшла косовиця, яка видалась на Покровщині непростою, бо стартувала у господарстві тільки 13 липня через холодну весну і  липневі дощі.  
– Зараз жнива, то Іван Васильович цілими днями у полі. О п’ятій ранку виїздить і лише о 23-ій повертається додому,  так само, як дід,  горить роботою. Поки не перерахують зібране, не зроблять аналізів, додому не повертається, – розповідала про брата старша сестра Наталія  Василівна.  
– Якщо хочеш мати результат, треба працювати, – вважає молодий керівник, який постійно експериментує, знаходиться у пошуку нових шляхів підвищення урожайності. Тому не скупиться на добрива, хоча сам розповідав, що дід завжди був проти хімізації землі.
– Треба, щоб ця земля дісталася нашим дітям і онукам, – так не раз любив повторювати дід. – Тому я з великою обережністю ставлюсь до тих нових добрив, які пропонують на ринку.  Уже мав такий досвід, що внесли нові добрива, а урожай отримали нижчий, ніж там, де нічого не вносили. 
Залишилася у ТОВ «Дружба»  і добра, з радянських часів збережена традиція – підбивати підсумки жнивного року разом, всім колективом в актовій залі.  За сумлінність і високі показники, як і раніше, тут вручають премії. Крім того, традиційно нараховують  тринадцяту зарплату у розмірі річного заробітку кожному.
– Хоча оклади у господарстві  і так найвищі в районі, – хвалився Іван Копичай. 
Тож не помилився Герой України Іван Васильович Копичай, взявши 22-річного випускника агроуніверситету головним агрономом, а за 3 роки зробивши з нього виконуючого обов’язки керівника господарства, яке обробляло більше 4 тис. гектарів орних земель. Взяв, щоб всьому навчити і передати онуку штурвал степового покровського корабля під найменням «Дружба». Мудрим був дід Копичай, а ще  далекоглядним. Сьогодні його гранітне погруддя встановлене навпроти входу до контори ТОВ «Дружба». Він і нині тут,  спостерігає за всім, що відбувається у серці господарства – його конторі. А ще він мов той оберіг, який не дає нікому тут забути його, чи в чомусь схибити, чи не виконати належне, вчинити нечесно або несправедливо.
Ініціював встановлення монумента і облаштування алеї пам’яті видатному господарнику  його син Василь Копичай, – так нам розповіла його донька Наталія Турчин. 
– Йдемо до того, до чого прагнув дід, – підкреслив директор ТОВ «Дружба» Іван  Копичай.
 Я дивилась на його засмагле на сонці вольове обличчя, сяючі,  обрамлені ранніми зморшками очі, натруджені жилаві руки,  і розуміла, яку достойну зміну залишив по собі дід.
– Ми не стоїмо на місці, намагаємося розвиватися. Дуже цікавим для мене  видається горіхівництво. У себе вдома вже засадив 50 соток горіхами. На сьогодні цей бізнес, на мою думу, є вигідним і у плані  ціни, і зберігання, і транспортування. Але  поживемо – побачимо, – ділився своїми планами молодий, але вже досвідчений керівник, у якого вдома вже підростає  7-річний син – Василь Копичай, також названий на ім’я свого діда.  Ким він стане, яким зросте – у цьому немає сумнівів, бо змалку бачить батьків  приклад, як  і скільки треба працювати. 
Тож вочевидь  Копичайовому  роду не буде переводу.
І дай, Боже, нам побільше таких синів, які б проводжували справи своїх дідів і прадідів, щоб одвічно засівалися наші поля і щедро родила матінка-земля, винагороджуючи за такий нелегкий хліборобський труд.
Зі святом Вас, хлібодари, хай доля буде до вас  привітною, земля – родючою, а погода – благодатною.
Марина МІЧУРИН, 
с. Орли,
Покровський район,
Дніпропетровська обл.