Роки, присвячені служінню науці

Життєвий шлях Валентина Сергійовича Цикова є відображенням цілої історичної епохи, насиченої доленосними подіями розвитку держави та науки. Вірність обраній меті залишається непохитною у найбуремніші роки, вона стала фундаментом величної постаті в науці, виробицтві і громадській діяльності.

НА МЕЖІ міста Донецька в невеликому будиночку поблизу ланів радгоспу «Піски» 8 жовтня 1923 року в сім’ї робітників-залізничників народився син Вале­нтин. В 1941 року він закінчив середню школу і прагнув стати студентом одного із вузів.
Але мрії його не збулися. Почалася війна. Юнак разом з мешканцями Донецька, не шкодуючи сил і енергії копав окопи, ставив огородження, варту­вав на дахах будинків, щоб уникнути пожеж від запалювальних бомб. Працю­вати доводилося і на хлібній ниві радгоспу «Піски» (тепер Донецький інститут АПВ). І все для фронту, все для перемоги.
Після визволення Донецька Валентин Циков був призваний до армії, де проходив військову підготовку в лижному батальйоні 73-го за­пасного полку Приволзького військового округу, а в січні 1944 року в складі Вол­ховського фронту звільняв від фашистів населені пункти Ленінградської обла­сті.
Наприкінці лютого 1944-го був тяжко поранений, тривалий час перебував у шпиталі. Після дев’ятимісячного лікування його комісували і відправили за місцем проживання.
Відгриміла війна. Воїни-фронтовики повертались до мирного життя. Їх хвилювало питання як реалізувати свої сили і знання. Після короткого відпочинку юнак вирішив вступити до вузу. Приїхав до Дніпропетровська і в 1946 році став студентом Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, одного із найстаріших вищих навчальних закладів України (створений в 1922 році). На той час було всього два факультети – агрономічний та зоотехнічний. Його приваблювала професія вченого-агронома. Тому свій вибір він зупинив на агрономічному факультеті.
Швидко промайнули студентські роки, незважаючи на труднощі повоєн­ного часу. В серпні альма-матер проводжає випускників 1950 року. Одержавши міцні теоретичні знання, Валентин Сергійович вирішив по­повнити їх практичним досвідом, хоча як відмінник він міг би продовжити на­вчання в аспірантурі. Але вибір зроблено. Він твердо вирішив працювати у виробничій сфері і за призначенням їде до Київського цукротресту, а потім як агроном - в Толмачське відділення Шполянського цукрокомбінату.
Одночасно з вдосконаленням механізованої технології вирощування кукурудзи, велика увага приділялась вивченню хімічних прийомів боротьби з бур’янами, застосуванню гербіцидів різного спектру дії в поєднанні з агротех­нічними заходами.
Вивчення ефективності нових гербіцидів стало основою кандидатської дисертації Валентина Сергійовича «Порівняльна ефективність деяких гербіцидів в боротьбі з бур’янами на посівах кукурудзи в умовах північного Степу України», яку він успішно захистив у 1968 році в Інституті рослинництва селекції і генетики ім. В.Я. Юр’єва.
За впровадження наукових розробок у виробництво і досягнення високих показників дослідну станцію як учасника виставок нагороджують медалями і відзначають свідоцтвами ВДНГ.
За період роботи Валентина Сергійовича на Ерастівській дослідній станції збудовано лабораторний корпус, кукурудзообробний завод сезонною продуктивністю 1000 тонн насіння кукурудзи, здійснено електрифікацію шести населених пунктів, вве­дено в експлуатацію насіннєсховища та тваринницькі будівлі.
У 1970 році В. С. Цикова переводять до Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи на посаду завідувача відділу, а в 1975 році президія ВАСГНІЛ затверджує його заступником директора з наукової роботи. Одночасно він очолює відділ технології вирощування кукурудзи. Під його керівництвом проводяться широкі дослідження щодо вдосконалення інтенсивної технології вирощування кукурудзи, вивчаються її біологічні та екологічні особливості, розробляється сортова агротехніка нових гібридів та нові прийоми мінімалізації обробітку ґрунту. Тісна співпраця з інститутом машинобудування дала плідні результати - створено комбіновані знаряддя і машини, які виконують за один прохід декілька технологічних операцій, зокрема, внесення гербіцидів різного спектру дії і обробіток ґрунту.
У 1987 році в Інституті рослинництва, селекції і генетики ім. В.Я. Юр’єва Циков захищає докторську дисертацію «Наукові основи вирощування кукурудзи за інтенсивною технологією».
Чітке і правильне застосування нової технології дало змогу зменшити напругу під час проведення польових робіт, досягти значної економії трудових ресурсів і одночасно одержувати високі врожаї. Так, за даними Міністерства сільського господарства, приріст урожайності в 1990 році за інтенсивною технологією вирощування кукурудзи порівняно зі звичайною становив у зоні Степу 14 ц/га, Лісостепу - 10,7 ц/га і Полісся - 12,7 ц/га зерна.
З жовтня 1979 року за наказом Міністерства сільського господарства СРСР і академії ВАСГНІЛ Валентина Сергійовича Цикова призначають директором Всесоюзного науко­во-дослідного інституту кукурудзи, до складу якого входило 11 дослідних і селекційно-дослідних станцій, розташованих в 7-ми областях України і в 4-х - Росії.
З метою удосконалення форм організації науки і посилення її зв’язків з виробництвом на базі Інституту створюється Науково-виробниче об’єднання по кукурудзі «Дніпро», основне завдання якого - вирощування насіння батьківсь­ких форм гібридів кукурудзи і забезпечення насінницьких господарств вихід­ними формами. Генеральним директором призначають Цикова. Щорічно дослідні станції Інституту реалізували 3,5-4 тис. тонн насіння еліти та першого по­коління гібридів кукурудзи.
В нових економічних умовах наукова діяльність була зосере­джена на розробці теоретичних і практичних основ енерго- і ресурсозберігаю­чих, ґрунтозахисних екологічно безпечних технологій на базі застосування широкозахватних комбінованих машин і знарядь нового покоління.
Підтримуючи творчі зв’язки з конструкторськими відділами заводів сільськогосподарського машинобудування, Інститут надає їм технічні умови, на основі своїх наукових розробок, для виготовлення машин і знарядь.
Знаходить подальший розвиток селекція ранньостиглих і середньоранніх (ФАО 150-290) гібридів, що відзначаються холодостійкістю, посухостійкістю та жаростійкістю з урожайністю 60-70 ц/га для всіх ґрунтово-кліматичних зон, середньостиглих гібридів (ФАО 300-399), які забезпечують стабільно високі урожаї 70-80 ц/га в районах недостатнього і нестійкого зволоження, а також гібридів інтенсивного типу (ФАО 400-600) для вирощування на зрошуваних землях з урожайністю 100-120 ц/га.
За кількістю створених і районованих гібридів Інститут займав провідне місце серед науково-дослідних установ країни. За період діяльності В.С. Цикова на посаді директора (1979-1994 рр.) селекціонерами Інституту створено 60 гібридів кукурудзи, посівна площа яких становила понад 4 млн. га. В 1993 р. їх висівали у 72 областях, краях і республіках, в тому числі в 15 областях України.
Щорічна площа посіву кукурудзи, що вирощувалась за інтенсивною тех­нологією, в середньому по Україні становила близько 1 млн. га, а приріст уро­жаю, порівняно з механізованою технологією, досяг 7,6 ц/га при валовому зборі зерна 653 тис. тонн. Рекордний урожай зерна було зібрано в Дніпропетровсь­кій області в 1985 р. - по 37,4 ц/га, а валовий збір становив 1021 тис. тонн.
У 1988 р. В.С. Цикова обирають членом-кореспондентом ВАСГНІЛ, а в 1991 р. - академіком ВАСГНІЛ і УААН. В 1989 р. йому присвоюють звання професора, а в 1994 р. - обирають почесним професором Дніпропетровського державного аграрного університету.
Глибоке знання тенденцій світового та вітчизняного виробництва кукурудзи, творчий пошук нового, практичне застосування накопиченого досвіду та зосередження уваги на конкретних наукових та виробничих проблемах агропромислового комплексу дозволили радикально змінити технологію обробітку кукурудзи.
Валентин Сергійович - відомий організатор науки. Впродовж багатьох років він був керівником координаційного Центру з вирощування кукурудзи у країні та представником Центру у Європі. Обирався членом президії УААН південного відділення ВАСГНІЛ (Москва), членом бюро відділення рослинництва та селекції регіонального Центру наукового забезпечення АПВ (Київ).
Валентин Сергійович - активний громадський діяч, обирався депутатом Дні­пропетровської обласної ради двох скликань (1982, 1985 рр.). депутатом П’ятихатської (1962-1970 рр.) та Жовтневої ради (1979-1981 рр.)
м. Дніпропетровська. Голова ветеранів Великої Вітчизняної війни та праці інституту, а також член Президії ветеранів війни Жовтневого району (2010 р.).
В. С. Циков є автором 385 наукових праць, в т. ч. 12 монографій, 12 ав­торських свідоцтв та патентів на винаходи, підготував 3 докторів та 12 кандидатів сільськогосподарських наук.
Велику увагу приділяв науковій базі інституту і дослідних станцій, пропа­ганді і впровадженню у виробництво завершених наукових розробок, приймав участь у міжнародних симпозіумах, конференціях з проблеми вирощування кукурудзи.
І сьогодні Валентин Сергійович залишається неперевершеним майстром в розгортанні інформаційної діяльності, налагодження трансферних каналів наукових розробок.

ШИРОКА публічна діяльність на представницьких наукових і практичних форумах, активна пропаганда науки в засобах масової інформації сприяє загальному визнанню громадськості і зростанню авторитету в нашому суспільстві ролі Національної академії аграрних наук України.
Особливої поваги заслуговують його педагогічні зусилля щодо збереження основоположних традицій добре відомої наукової школи агротехнологів і наповнення її принципово новим теоретичним змістом і практичними результатами. Ця людина здатна запалити зірку наукового натхнення у кожному науковцеві, завжди готовий прийти на допомогу і розв’язати будь-які складні питання в різних сферах сільського господарства.
Багаторічна праця Цикова відзначена високими державними нагоро­дами, серед яких ордени Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапору, Знак Пошани, Вітчизняної війни II ступеню, «За мужність» та багато медалей. Також нагороджений відзнакою голови облдержадміністрації «За роз­виток регіону» та Дніпропетровського міського голови «За заслуги перед містом».
Його агрономічні та наукові заслуги відзначені присвоєнням почесного звання «Заслужений агроном України» та Почесною грамотою Президії Вер­ховної Ради Української РСР (1983), Почесною грамотою Президії Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом» (2005), він обраний президентом почесних професорів Дніпропетровського аграрного університету та почесним доктором Інституту землеробства.
Висока ерудиція, виключна принциповість, добропорядність і вимогливість, постійний пошук і творча праця в ім’я науки і процвітання виробництва створили заслужений авторитет серед науковців і працівників сільського господарства.

Михайло ШЕВЧЕНКО, заступник директора Інституту

сільського господарства степової зони НААН України.