Всім відомий вислів: «Коли гуркотять гармати, музи мовчать». Козаки ж, вирушаючи в похід, і про пісню не забували. У кожному запорізькому полку були свої музики, а на Січі – навіть музична школа, крім тих 16-ти, що були при парафіяльних церквах. Ця школа називалися «Січова музична школа вокальної музики і церковного співу». Спочатку вона була в селі Орлівщина Новомосковського району, а з 1770 року її перевели на Січ. Керував нею знаменитий «читака і співака», як писали в документах того часу, товариш кошового Петра Калнишевського, Михайло Кафізма. У школі навчали співу, готували ченців-співаків для церков та парафій. 
Особливою пошаною на Січі і серед народу користувалися кобза і кобзарі. Вони виступали авторами, творцями пісень і дум, котрі і зараз викликають наше захоплення. Кобзарі піднімали людей на боротьбу з поневолювачами, самі брали участь у походах. Немало кобзарів побувало в Туреччині і в Криму. Вони подавали вісті про невільників на батьківщину. Кобзарі створювали думи про полонених та про їх визволення , бо самі були свідками страхітливих мук. До нас дійшли «Плач невільників», думи «Втеча трьох братів з Азова, з турецької неволі», про Самійла Кішку,  про козака Голоту і багато інших. Кобзарі офіційно входили  до складу запорізького війська і разом з довбишами, тринбачами (трубачами), сурмачами та іншими виконавцями грали козацьку полкову музику. Такі воїни носили бандуру разом зі списом і шаблею. До речі, всі ці музиканти навчались в музичній школі. Вони теж складали пісні. Всім відома пісня «Їхав козак за Дунай», написана козаком Харківського полку, поетом і філософом  Семеном Климовським. А хто в Україні не знає знамениту картину, на якій зображено козака Мамая, його вірних товаришів – коня вороного та нерозлучну кобзу. Зображення цього українського козака-характерника можна було бачити в хатах поряд з образами. Козак Мамай уособлював нездоланний дух українського козацтва: «Я козак Мамай – мене не займай».
Були то лицарі відомі, 
Сміливі хлопці-козаки
Умів з них кожен воювати,
Але й любив читать книжки.
Кохались в музиці і співах, 
А як підуть, було, в танок,
То лиш виблискують підкови 
М’яких турецьких чобіток...
Отже, козаки були не тільки відомими вояками, а й носіями української культури, зокрема музичної. Недарма ж існує приказка: «Козаки на всі руки мастаки».
Іван ГУСАРОВ, с. Дерезувате,
Синельниківський район.
Дніпропетровська обл.