Поточний № 28 (1266)

17.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Козацькому роду нема переводу


02.06.2011

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ товариство «Козацьке» з села Козацьке, що на Чернігівщині, не лише зуміло вистояти перед економічними буревіями непростих дев‘яностих, коли стояло на межі банкрутства… Воно зберегло цілісний майновий комплекс, родючі землі, працьовитих людей, і… практично відродилося з руїн. Енергійний і небайдужий керівник, успадкувавши давнє козацьке прізвище Чубовський, вдихнув у зубожіле й зневірене село свіжу кров…
Таке рідко де побачиш – на почесному місці у робочому кабінеті Сергія Чубовського портрет Великого Кобзаря і як дороговказ – невмируще оте, Тарасове – «Чужому научайтесь і свого не цурайтесь». Поряд ще один портрет Шевченка – ручної роботи, зібраний із сотень тисяч макових зернят.
- Подарунок дружини, - пояснює Сергій Миколайович. – Вона – і автор. Це ексклюзив.
А ще – стіни прикрашають картини сільської природи, що вийшли з-під пензля маловідомого місцевого художника.
Власне, такою є і сама суть Сергія Миколайовича. Він не любить помпезності й гучних гасел, не наганяє шику й лоску там, де його немає і бути не може. А ще – не тримає ідолів, а тим паче – їм не кланяється.
- Я такий з дитинства, - розповідає Чубовський. – Мої ровесники швидше в місто повтікали, а я, пам‘ятаю, поїхав на роботу влаштовуватися в Київ, бо мати проходу не давала. До столиці я, звісно, не доїхав, погуляв у Бобровиці до вечора та й додому – кажу, не беруть мене ніде на роботу… А вранці пішов до контори, проситися шофером у колгосп.
А коли господарство, що на ладан дихало, зовсім дихати перестало, попросили козачани Сергія Чубовського його очолити.
- На загальних зборах я взяв самовідвід, - згадує Сергій Миколайович, - а на ранок делегація, уповноважена козачанами, прийшла додому. Просити, щоб погоджувався. Ще й мати підпряглася: «Погоджуйся, синку, бо ж люди он як просять!» Я аж гримнув тоді: «Мамо, ну під що ви мене підписуєте, під мільйонні борги?»
Перші свої дні на новій роботі Сергій Чубовський згадує, мов страшний сон. Світло відімкнули за борги, корови недоєні, сіятися нічим, а в касі господарства – давно порожньо…
- Сиджу, гірку думу думаю, - згадує Сергій Миколайович. – Аж тут, звідки не візьмись, чоловік на порозі, каже: «Продайте баню, вона вам все одно ні до чого. Три з половиною тисячі гривень даю…»
Я до бухгалтера чимдуж – скільки ми за електрику винні? Три тисячі – відповідає. Ухватив я ті гроші й щосили в енергонагляд! Ледве вмовив, щоб підключили…
І так - все. Було, поїду взяти насіння в борг. Всім дають, а нам… Як тільки почують, що з «Козацького» - і балакати не хочуть.
Безнадіями засіяне поле вже кілька років вряд родило бур‘янами вище людського зросту, а люди давно забули, коли востаннє тримали «живі» гроші в руках.
Не один рік знадобився козачанам, щоб розорати цілину, діждатись стабільних врожаїв і достойних заробітків. А коли труднощі переломного моменту залишились позаду, звідки не візьмись, зачастили у Козацьке інвестори.
- М‘яко стелили хлопці, та я не ліг спати, - жартує Чубовський. – Бо нема нічого кращого за рідну хату й село, де виріс, де живуть батьки й народилися діди-прадіди. Це – вічні цінності, що не мають ціни, а тому – не продаються.
Останні чотири роки господарство стало рентабельним. Щороку козачанські чорноземи дають не менше двох мільйонів чистого прибутку. І це, зауважте, у господарстві, де донедавна рахували лише борги та збитки, де на 2500 гектарах не залучали жодної «чужої» копійки, а обходилися власними силами, розумом, наполегливістю.
Навіть банківський кредит «Козацькому» був недосяжним журавлем у небі – господарство не мало твердої застави і в його послужному списку – лише чорні мітки неблагонадійного.
Таким, як Сергій Чубовський, це не лише не згинало коліна, а розправляло спину, змушуючи йти у повний зріст.
- З чого розжилися? – попереджає моє запитання Сергій Миколайович. – Приміром, цієї весни продали триста тонн високоякісного насіння, минула посівна теж була у ціні – не менше двох тисяч за тонну. (Господарство має паспорт-патент як насіннєве – Авт.)
«Рані» гроші для обороту дає ріпак, якого в господарстві двісті гектарів. Приміром, пальне, міндобрива, без яких не обійтися навесні, подорожчали проти минулого року вдвічі, а в «Козацькому» ними запаслися ще в грудні, і за старими цінами.
Не відцуралися (майже як за Шевченком!) у господарстві від традиційної для Чернігівщини культури – цукрових буряків.
- Торік посіяли вісімдесят гектарів, - розповідає Чубовський, - і мали 180 тонн свого цукру. Щось роздали пайовикам, щось – на продаж. Виручили мільйон триста тисяч гривень. Чим не підмога фінансова? Цьогорік не стали відмовлятися й від гречки – 140 гектарів справжньої української, а не привозної китайської, дасть Бог, вродить, тож вистачить, щоб не лише в Козацькому, а й в кожному українському дворі варили кашу, яка для більшості стала не вагу золота.
Підприємливий і завбачливий Чубовський практично в перші роки свого керівництва уклав доволі вигідний контракт із товариством «Десна-Грейн» на вирощування для пивкомбінату “Десна” пивоварного ячменю. Сергій Миколайович не приховує, що партнери щороку постачають високоякісне насіння, засоби захисту, а він, як виконавець контракту, видає «на-гора» з 600 гектарів добірну продукцію, що слугує сировиною для виробництва пива.
Чубовський один із небагатьох керівників, хто зумів одержати користь навіть з тваринництва, яке в один голос більшість його колег називають збитковим.
- Утримуємо шістсот голів свиней, - розповідає Сергій Чубовський. - Більше тисячі підсвинків роздаємо людям «на пай». Відкрили й племрепродуктор на 120 голів з вирощування великої рогатої худоби. У планах – розведення ще м‘ясної породи, що зветься Лімузин… У нас є жом, відходи зерна – чому б не згодовувати їх худобі? Натомість – мати нові робочі місця для людей, ту ж органіку для власних потреб і для пайовиків, а бажаючих, повірте, не бракує. Це сільське життя. І його просто треба знати…
Взагалі про людей у Козацькому особлива турбота. Приміром, зерно можна придбати по… 50 копійок за кілограм. (Щорічно його роздають не менше 300 тонн), цукор – по 5 гривень за кіло, а виорати город – лише по… гривні за сотку!
- У господарстві 800 пайовиків, і, окрім плати за користування паєм, вони можуть звернутися до мене із заявою про надання інших пільг чи видів допомоги, - констатує Сергій Чубовський. – Не відмовляємо нікому, бо живемо як одна велика дружна сім‘я. Хочу, аби люди це відчували і розуміли, що в сім‘ї не крадуть, не відлежуються в холодку, коли інші працюють.
Натомість Сергій Миколайович для Козацького, де народився, не шкодує ані сил, ані коштів. Приміром, освітлення по селу – за рахунок господарства, газифікація – теж на «совісті» Чубовського. І з цього приводу, мало не курйозну історію розповіли. Газ мали підключити в усі оселі одночасно, в один день – такою була задумка. Та строки зривалися.
- Чому? – поцікавився Чубовський, - Які проблеми?
- Дощ не дає працювати, - відповів один із майстрів.
…Не минуло й години, як односельці спостерігали смішну картину – їхній голова сидів на трубі разом з газівником і тримав над ним… величезну пляжну парасольку, поки той варив.
У послужному списку Сергія Чубовського, до речі, з осені минулого року ще й депутата обласної ради, чимало таких народних регалій. Для сільської дітвори за Козацьким, у мальовничому куточку викопали ставок і вже запустили малька.
- Уявляю, як приємно скупнутись у прохолодній воді в літню спеку чи посидіти з вудкою на березі, - мрійливо каже Чубовський. – Сам був хлопчаком і кортіло сісти на велосипед й гайнути десь до води. А ставок у селі був занедбаний…

 

Внесок «Козацького» у соціальну структуру села і довколишніх населених пунктів відчутний і вагомий. Минулого року господарство витратило 70 тисяч гривень на газифікацію двоповерхового будинку культури, цього року газифіковано сільський храм (а це – 30 тисяч гривень). Не менше 40 тисяч витрачається на ямковий ремонт сільських вулиць. Ну, а особливо дорога рідна школа. Тут колись директором працювала мама, Марія Павлівна, тут минули сонячні й незабутні дні дитинства та юності Сергія Миколайовича, його дітей. Тож впродовж останніх років постійно інвестує в сільський осередок знань. Ще на початку свого головування прибудував до шкільного приміщення кілька кімнат – так з‘явився у Козацькому свій дитячий садок. З тих пір і школа, і садок не обходяться без допомоги: від євроремонту до поточних потреб. Харчування для школярів безкоштовне, бо практично всі продукти у шкільну їдальню – від борошна, олії, м‘яса, до овочів, цукру – за рахунок товариства. А ще, Чубовський – єдиний у Бобровицькому районі господарник, що фінансово підтримує талановитих дітей: відмінникам навчання щомісяця виплачує стипендію – 100 гривень. Грошові гонорари одержують переможці районних та обласних олімпіад. Народний самодіяльний ансамбль «Берегиня» з Козацького об‘їздив з концертами мало не всю Україну. І кожну поїздку профінансовує спонсор – рідне товариство.
- Люди там зібралися вже немолоді, - підсумовує Чубовський, - та коли глянеш, як світяться радістю їхні обличчя, яку молодечу енергію випромінюють очі, - я щиро їм заздрю!
Та ніхто не знає, як тривожно часом буває на душі у самого Сергія Миколайовича. Щодня він у полі – як там посіви, в якому стані озимі.
Як і завжди, хлібороби залежать від погоди – а від неї можна чекати будь-яких сюрпризів.
Подвійна відповідальність додалася, коли аграрії області обрали Сергія Чубовського головою союзу сільгосппідприємств Чернігівщини. На численних нарадах, зустрічах з людьми він відстоює інтереси селян, своїх колег – аграріїв, а значить і всієї України.

Лариса НЕСІНА. Фото автора.
Чернігівська область.

На знімках: директор ТОВ «Козацьке» 
Сергій Чубовський, храм у с. Козацьке.


ПОГЛЯД КРІЗЬ ВІКИ
Козацьке. Село було засноване в другій половині XVI ст. на річці Супій. Після розпаду Запорізької Січі тут поселилося декілька сімей козаків. Місцевість була навколо заболочена, непрохідна. На підвищеннях вони зводили будиночки, займалися бджільництвом, пізніше садівництвом і на висипаних землях - землеробством. І тепер у селі переважають козацькі прізвища: Запорожець, Хоменко, Федченко тощо.
До складу сільської ради входять села Козацьке, Миколаїв. Територія сільради розташована в південно-східній частині Бобровицького району.