Поточний № 44 (1231)

13.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Кращого немає, ніж ця земля у «Ріднім краї»


22.08.2013

Бо вона годує, зодягає, приносить задоволення від праці на ній, врешті, дає види на перспективу

Для жителів шести сільських рад прихід товариства «Зернопродукт Миронівський ХП» на землі колишнього господарства був свого роду світлом у кінці тунелю.

НЕ ТОМУ навіть, що попередники збанкрутіли, швидше, їм вже не вдавалося йти в ногу з часом, встигати за сучасними технологіями, непомірно дорогою, хоч і якісною технікою, і у них все частіше траплялися збої… Тим паче, що й обслуговувати 11360 гектарів у наш час не так просто, вчасно платити орендну плату більше тисячі пайовикам – й поготів!
Саме життя вимагало серйозних фінансових ін’єкцій, динаміки у поступальному русі вперед і не пробачало ані найменшого кроку на місці. У ТОВ ІВК «Рідний край» були всі козирі в руках – компанія входить до складу потужного агрохолдингу – «Миронівський хлібопродукт», що має землі на Вінниччині, Черкащині, Хмельниччині та в АР Крим і загалом обробляє 350 тисяч гектарів! Це, до речі, один з небагатьох холдингів, що має український, а не іноземний капітал.
- Мені б дуже не хотілося, щоб селяни асоціювали нас з якимись товстосумами, в яких немає нічого святого, окрім власної наживи, - розповідає Микола Кучер, донедавна генеральний директор товариства «Зернопродукт Миронівський ХП», а зараз директор департаменту з вирощування рослин та виробництва продукції тваринництва. - Ми випускаємо продукцію під торговою маркою «Наша ряба» і тому хочемо мати власну сировинну базу, натуральні корми з кукурудзи, сої, соняшнику, ріпаку, озимої пшениці та озимого ячменю. Власне, їх ми й вирощуємо на орендованих землях. Потреба в кормах є й надалі буде: вже сьогодні у Ладижині, що на Вінниччині, будується найбільший птахокомплекс в Європі.
- З 2010 року, відколи стали працювати з інвестором, повністю оновили техніку – маємо шість сучасних тракторів з навігаційними системами, сівалки точного висіву, обприскувачі, - розповідає Володимир Тарасюк, заступник директора ТОВ ІВК «Рідний край». - Не маємо проблем з посівним матеріалом, добривами. Сіємо гібриди винятково німецької, французької селекцій, а на кожен гектар даємо не менше ста кілограмів діючої речовини.
Принагідно хочу відзначити (автор), що нові господарі не вдалися до радикальних заходів й не стали масово скорочувати людей, як це часто-густо буває, коли накуповують сучасної техніки, де один трактор заміняє роботу п’ятьох людей. Навпаки, господарство й сьогодні готове взяти на роботу механізаторів, трактористів. Навіть житловий будинок для цих потреб реконструювали!
- Два мільйони гривень пішло на відновлення занедбаної колись будівлі, - каже Володимир Прокопчук, директор товариства. - Зате маємо тепер шістнадцятиквартирний будинок з усіма зручностями, євроремонтом. Заходь і живи! Готові прийняти навіть сім’ї спеціалістів.
Від себе додам, у гарячу пору жнив механізатори одержують десять-п’ятнадцять тисяч гривень! Чим не стимул для спеціаліста будь-якого ґатунку? А для нелінивих – і поготів! У посівну, період збирання врожаю, працюють у товаристві в дві зміни, вміло використовуючи кожну хвилину дорогоцінного часу. Недарма кажуть: весняний день рік годує!

Приємно відзначити й ставлення самих інвесторів до людей. Приміром, гарячі страви у поле вивозять двома машинами, годуючи двічі-тричі на день, якщо того вимагає виробництво.
Людей з навколишніх сіл на роботу й назад підвозять транспортом товариства. Не менш приємно вразило мене ще й таке – «Рідний край» у майбутньому планує розвивати й нарощувати тваринництво. Між тим, товариство утримує 300 свиней та 2000 голів ВРХ, у тім числі 650 дійних корів, маючи сьогодні не менше 16 літрів молока від корови на добу.
- Це соціальне питання, - впевнений директор ТОВ ІВК «Рідний край» Володимир Прокопчук, - бо із чотирьох сотень працюючих – сто десять зайняті у тваринництві. – Якщо порахувати економіку, можна сперечатися: вигідно тримати тваринництво чи відмовитись? Вигідно й треба! – такою буде наша відповідь, бо ми думаємо про село, про те, яким буде воно завтра, де працюватимуть ті, хто в ньому залишиться. І хто б що не казав, але молоко є і буде рентабельним, і воно повинно мати високу ціну, - впевнений Володимир Олександрович. - Якщо створити власну сировинну базу, то рентабельна й свинина, коли собівартість м’яса не перевищує 14 гривень.
Вже стало традиційним, що молоко у товариства купує один із комбінатів дитячого харчування. Вимоги досить високі, але ж і ціна достойна!
Про те, що плани у ТОВ «Зернопродукт Миронівський ХП» далекоглядні й серйозні, свідчить факт будівництва власного елеватора, чи то пак, елеваторного комплексу на сто п’ять метрів кубічних з під’їзними залізничними коліями, оснащеного лабораторією якості вхідної сировини, яка з часом матиме найсучасніші прилади для визначення вмісту білка, клейковини.
Весь комплекс розрахований на два цикли: перший дозволяє приймати, зберігати й переробляти шістдесят тисяч кубічних метрів зернових. Він складається з трьох ємкостей по двадцять тисяч кожна, другий на сорок п’ять тисяч, розрахований винятково для переробки олійних культур.
Звісно, що потужний елеваторний комплекс зможе обслуговувати не лише обсяги товариства, а й інших сільгоспвиробників. Тому вже зараз його власники звернулися до голів районних адміністрацій з пропозицією запрошувати місцевих аграріїв до співпраці, аби вони змогли оцінити переваги комплексу.
- Мені особисто дуже імпонує такий стиль роботи – діловий, виважений і напрочуд людяний, – зізнається директор ТОВ ІВК «Рідний край» Володимир Прокопчук. - Я родом з цих країв, із сусіднього села, тому й проблеми цих людей добре розумію. Земля скрізь одна, наша рідна, українська, і села занедбані, покинуті теж наші. Як ми до землі, так і вона до нас, з чим ми до людей – тим і вони нас пошанують: хлібом-сіллю чи прокльонами в спину.
- Вже на третьому році господарювання стало очевидним, що прокльонів не буде – товариство справно платить орендну плату на рівні чотирьох відсотків, що в грошовому еквіваленті становить півтори - дві з половиною тисячі гривень, залежно від нормативно-грошової оцінки землі, або за бажанням пайовика віддає зерном. У договорах оренди прописані й інші пункти. Приміром, оранка городів за чисто символічні три п’ятдесят за сотку.
- А ще – матеріальна допомога на всі випадки життя – від навчання, одруження до хвороби й смерті.
- Чи не зміниться політика компанії з часом, коли вона набере, приміром, певну кількість паїв, і селяни переконаються в, так би мовити, соціальній захищеності від всіляких негараздів?
- З цим запитанням ми звернулися до Юрія Мельника, заступника голови компанії «Миронівський хлібопродукт», що відповідає за «ізяславський» напрямок.
- Однозначно, ні! Бо ми й надалі продовжуємо інвестувати в сучасні виробничі потужності та обладнання, створюючи нові робочі місця й підтримуючи статус надсучасного і надпотужного європейського виробника.
Більш того, життєво важливим компонентом ми вважаємо розширення земельного банку до 450 тисяч гектарів вже найближчим часом, як на території України, так і в Росії.
А вирощування власних зернових – один з найважливіших компонентів нашої інтегрованої бізнес-моделі. Зернові власного виробництва використовуються для забезпечення комбікормами птиці і ВРХ. Виробництво сільськогосподарських культур дає нам можливість задовольняти всі сто відсотків наших потреб і підтримувати жорсткий контроль за біологічною безпекою та якістю.
Ми зібрали 1,6 млн. тонн зернових та олійних культур, виробили й експортували близько 196 тисяч тонн олії. Сума запланованих інвестицій у виробництво овочів та зерна на поточний рік склала близько 130 млн. доларів.
Не треба бути великим спеціалістом, щоб зрозуміти: такі компанії не згорнуть виробництво в один день і не зникнуть з аграрного ринку, кинувши людей, що довірили їм землю, напризволяще.
Така стратегічна лінія стосовно села не випадкова. Передусім, це свого роду продовження основної політики головного офісу – приватного акціонерного товариства «Зернопродукт Миронівський хлібопродукт» і самого Миколи Кучера. Цікавою нам видався його погляд і розуміння базових питань аграрного бізнесу. Чесно кажучи, ми навіть не сподівалися, що Микола Іванович так близько переймається проблемами села й пересічних селян.
ПРАТ «Зернопродукт» - це підприємство, яке дало людям 4200 робочих місць. І особливо важливо, що це робочі місця для селян. Адже всім відомо, що саме село сьогодні найбільше страждає від безробіття.
- Фактично, - впевнений Микола Кучер, - це не лише один із засобів до існування, це, якщо хочете, збереження родин. Бо, працюючи комбайнерами, чоловіки заробляють по 10-15 тисяч гривень щомісяця, доярки – не менше чотирьох - п’яти. Погодьтеся, досить пристойні заробітки, за якими багатьом треба їхати до Португалії чи Іспанії, кидаючи дітей, свої сім’ї у пошуках копійки.
До речі, політика підприємства «Зернопродукт МХП» досить виважена й на диво людяна.
Приміром, тваринництво – не є основним напрямком його роботи. Але Микола Кучер зберіг усі, навіть напівзруйновані ферми в тих селах, куди прийшов. Бо саме тваринницькі ферми чи не єдине місце роботи для сільських жінок. Саме тому «Зернопродукт» сьогодні має 15 тисяч голів великої рогатої худоби, з яких п’ять тисяч корів.
А ще підприємство орендує землі у сорока тисяч пайовиків. Ці люди отримують не просто стабільну, а найбільшу орендну плату з-поміж тієї, що дають інші орендарі.
Ще один важливий штрих. До підприємства «Зернопродукт МХП» приїздять з усієї України вчитися, як потрібно вирішувати екологічні проблеми у сільському господарстві.
- Ми оремо всього відсотків десять землі, - розповідає Микола Кучер, - решта – щілювання, глибокий обробіток ґрунту. Ми - перші у світі покупці сільгосптехніки у французької фірмі «Грегорі Бессон», перевагою якої є якісний агрономічний обробіток ґрунту. Більше ніхто такої техніки не купує. У 2005 році ми першими відмовилися від селітри й перейшли на карбамідно-аміачні суміші, рідкі добрива. Фахівці з усієї України їздять до нас навчатися цьому.
- Зрозумійте, я не хвалюся, і це, врешті, не є чимось особливим, вартим захоплення, – впевнений Микола Кучер. - Бідуємо ми через те, що в нашій Верховній Раді немає людей, які розуміють село, знають, як воно прокидається, як живе цілий день і як лягає спати. І навіть ті політики, які розповідають, що вийшли з села, практично нічого про нього не знають, бо поїхали звідти багато років тому. А село вже не те, що було раніше, і щоб сьогодні допомогти селу, треба його зрозуміти.

Лариса НЕСІНА, фото автора.
Хмельницька область.

Фото. Юрій Мельник та Микола Кучер у полі.
Володимир Прокопчук,
директор ТОВ ІВК «Рідний край»