Поточний № 44 (1231)

18.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Кременчуцьке, незабутнє...


06.11.2013

Я так чекала на цю поїздку! Ще з червня – відколи моя подруга, поетеса Тамара Васильєва запросила мене до Кременчука. Саме там і саме тоді я подарувала друзям перші примірники своєї дитячої книжки «Казковий квітничок». Я привезла їх до Кременчука на презентацію книг Тамари Васильєвої та Олексія Тичка. Примірники «Квітничка» передала керівникам двох лялькових театрів районного Будинку дитячої творчості (БДТ). А керує цим цікавим закладом педагог і поетеса, світла, талановита людина - Тамара Марківна Васильєва.
Після літа юні актори з БДТ вже чекали на мене: за цей час вони встигли вивчити ролі в нових виставах. Тексти до вистав узяли з моєї збірки віршованих п’єс-казок «Казковий квітничок».

ПОЇЗДКА на Полтавщину почалася з... незнання розкладу руху автобусів. Я не встигла на рейс о 19-00 (діло було в четвер, після роботи). Наступний автобус «Дніпропетровськ - Київ – Прага» (через Кременчук) – аж о 21-00! Робити нічого, треба погоджуватися. Адже на завтра було заплановано аж дві творчі зустрічі, і це дійство розпочиналося вже зранку...
Цікаво: я їхала... в автобусі - «невидимці»: у кременчуцькій касі автовокзалу Тамарі відповіли, що такого рейсу вони не знають. Мовляв, його... не існує! Збентежена подруга телефонувала мені з уточненнями, а я, між тим, все твердила, що їду, і дійсно – на «празькому»... Хай там як, але я вдало «приземлилась» на славній кременчуцькій землі, і суворо за графіком – опівночі…
... Ми сиділи з Тамарою та її мамою, Марією Іларіонівною, в затишній кухні, і говорили, говорили... Потім перемістились до комп’ютера, заглянули на «Натхнення»... Спати лягли о пів на п’яту ранку!
А на ранок були озброєні гарним настроєм, підтримані чудовою погодою, натхненні спогляданням осінніх квітів на кременчуцьких клумбах та ще й фотографуванням біля них... Тісненький гамірний «ЛАЗик» зібрав по дорозі дружний колектив БДТ та його вихованців: усі мчали у село Вільна Терешківка на засідання мистецької вітальні «Передзвони». І «почесний» гість, тобто я, поспішав разом з ними!
Вільнотерешківська школа зустріла нас усмішками доброзичливих господарів – учителів та учнів. 135 дітей навчається тут. Затишна, з цікавими панно на обох поверхах, із затишною їдальнею, з медіапроектором, з красивою ширмою для лялькових вистав... Ось такою вона мені запам’яталася, ця мила, талановита сільська школа! А директор у ній – Назаренко Любов Олександрівна. З поважної причини не довелося нам познайомитися, поспілкуватися, та видно по всьому, що закладом керує небайдужа людина.
Виїзне засідання «Передзвонів» - цієї «родзиночки» Будинку дитячої творчості, розпочалося о дев’ятій. Мені як автору і як гостю довірили запалити традиційну свічку... Їдальня була заповнена вщент учнями початкових класів з Вільної Терешківки, а також представниками 14-ти шкільних і дошкільних закладів Кременчуцького району. Всі потрапили на прем’єру моєї п’єси (за народною казкою): ляльковий театр БДТ, що діє при школі, показав виставу «Казка про Солом’яного бичка». Керівник театру – Неля Михайлівна Волочай. Вклоняюся роботі педагога і талантові юних акторів: вистава вдалася! Дивлюся нині на афішу, виготовлену дітьми, подаровану мені, і знову зринають у пам’яті точні інтонації голосів, вивірені рухи лялькових персонажів. Навіть мотузочка, за яку «вела» Бабуся улюбленого Бичка – й та здавалася справжньою!.. Велика Вам подяка, дорогі!
Наступну прем’єру показали актори старшої вікової категорії. Це ляльковий театр із села Рокитного, вони приїхали разом із керівником - Надією Миколаївною Дмитренко. П’єса «Наша книжечка охайна – вірна подруга дітей» зазвучала новими яскравими барвами: здавалося, що дивимось захопливий художній фільм! Постановник і актори придумали оригінальний хід з головною героїнею – Книжкою. За моєю задумкою, вона поставала в двох іпостасях: і охайною, і брудною, порваною. Для цього треба було подерти якусь стару книжку. Рокитнянці не вчинили такої наруги, а просто намалювали сумне личко на аркуші, прикріпили до старої палітурки, і ось, укупі з влучними інтонаціями, вже чітко проглядається настрій зобидженої героїні!
Дві години пролетіли непомітно. Я встигла показати дві «моновистави» (грала сама всі ролі): для цього привезла із собою торбу м’яких іграшок – моїх вірних лялькових друзів. Це були нові мої п’єси - «Справжнісіньке... теля!» і «Мавпа-хуліганка».
Коротка перерва, і знову: працюємо!.. Наступні дві години присвячені учням старших класів: вірші про кохання, знайомство з моєю книжкою інтимної лірики «Стосунки», з колективними збірками «Натхнення», «Ірпінські поетичні зустрічі»... В пригоді стали уривки з передачі Дніпропетровського обласного ТБ «Мистецький майдан», поетичні відеороботи Олексія Тичка (на мої вірші). Я прочитала присутнім своє оповідання «Нащадок». Не кидало дивне відчуття: читаю перед публікою вже вкотре, і кожного разу плачу, ніби вперше... Відчувала, що заряджаю аудиторію своїм настроєм. Після «Нащадка» я емоційно виснажуюся так, що далі говорити просто немає сенсу... А потім був шквал привітань, злива подарунків (матеріальних і духовних!), автографів, усмішок, радості, квітів, фотографування, обміну позитивними емоціями! Дякую поетам з Кременчука Тамарі Васильєвій, Таїсії Цибульській та Іванові Паліївцю – за їхні вірші. Дяка Олені Вікторівні Беркелі, яка знайшла в розмаїтті Інтернету мій вірш «Двадцять років по війні», познайомила з ним вихованців, і яким же було моє здивування, коли побачила свій вірш під одним із дитячих малюнків...
Дякую щиро всьому талановитому колективу Кременчуцького районного будинку дитячої творчості, їхньому керівникові Тамарі Марківні Васильєвій, всім, хто зібрався 11 жовтня 2013 року у Вільній Терешківці.
«Свято, яке завжди з тобою»: це про мене на Кременчуцькій землі!

Лариса ОМЕЛЬЧЕНКО.