ОДНИМ з перших режим Януковича вбив фермера з Тернопільської області Олександра Капіноса: 18 лютого хтось з нелюдів-правоПохоронців влучив у нього гранатою; з пробитою артерією хлопця доправили до лікарні, де він і помер. Рівно за двадцять днів до свого 30-річчя. Двома днями пізніше загинуло ще двоє тернополян – 20-річний Устим Голоднюк зі Збаража і 17-річний студент Назар Войтович... На той час домовина з тілом Сашка (саме так Капінос просив себе називати) була доправлена у рідний для убієнного Дунаїв Кременецького району: «О дев’ятій годині вечора на в’їзді у село люди навколішки зустрічали бус з тілом Героя, – розповіла «СН» Світлана Барабаш, мешканка сусіднього Куликова.

Так велелюдно на берегах Ікви ще ніколи не було: в останню путь Сашка проводжало учетверо більше людей, аніж їх мешкає у Дунаєві. Сільські вулиці були запруджені транспортом з Тернополя, Києва, Вінниці, Рівного, Чернівців та інших регіонів. Зранку до будинку Капіносів зазміїлася кілометрова черга бажаючих допомогти родині. Не лише морально: до скриньки пожертв, яку ледь встигав підставляти співчуваючим свободівець Дмитро Мельничук, крупні купюри вкидали навіть незаможні – пенсіонери, інваліди… З такою ж щирістю однокласники Ірина Люба і Валерій Карпець, пенсіонер Петро Формазюк, директор школи Микола Чоповський, студентка Богданна Кушнір, Роман Ванжула та інші його побратими з Волинської сотні розповідали, яким класним був Сашко! Зі школи у 2001 році – із золотою медаллю; без проблем закінчив Львівський лісотехнічний. За фахом (у Вінниці) працював недовго: повернувся додому, аби фермерувати з братом Сергієм і, що головне, аби розвивати етнічну українську культуру, оздоровлювати дозвілля молоді у вишиванках. Проводив міжнародні «Українські вечорниці» і «Купальські ночі» (грав на гітарі і бандурі), організував у селі спортивний клуб, розписував з дітьми-сиротами писанки… Поборник усього українського, Сашко влітку 2012 року упродовж дванадцяти днів голодував, протестуючи проти прийняття парламентом мовного «закону» Колесніченка-Ківалова (23 лютого нардепи його таки скасували).
За силу духу, лицарство Сашкові й псевдо дали відповідне - кременецький Кремінь! Односельці й стали перед ним навколішки тому, що Героя не зігнули бандити у погонах. Убили – а не залякали і на коліна не поставили, акцентували члени штабу Національного спротиву Марія Чашка і Роман Навроцький, директор БК Оксана Кушнір, інші учасники мітингу-реквієм, що відбувся біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Хвилиною мовчання вшанували усіх загиблих майданівців. Хтось продекламував вірш підлітка, у якому є такі рядки: «Гадаєш, ти мене образив, коли бандерівцем назвав? Скажу тобі на ту «образу»: я ним не був, тепер вже став!». Лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський розповів про знайомство зі своїм тезкою-волонтером на Хортиці і закцентував, що «від нас залежить, будуть ці смерті безглуздими чи хлопці і дівчата гинуть недаремно: винних покарають, і ми таки збудуємо Україну, про яку мріяв Сашко з побратимами…».
Бійці Волинської сотні розповіли про зустрічі на Майдані й останні години спілкування з Героєм-достойником. А ще – про спалах кохання між Сашком і киянкою Оленкою, учасницею революції (ця красуня-українка 21 лютого біля домовини Сашка була поруч з його батьками – учителькою Оленою Олексіївною і підприємцем Анатолієм Васильовичем).
Освячений отцем Анатолієм ритуал прощання тривав до сутінок. На честь Сашкового 30-річчя дирекція пообіцяла встановити на школі меморіальну дошку пам’яті Героя-майданівця, а побратими – до 10 березня відправити у небуття злочинну владу. І ствердили свою обіцянку залпом на місцевому цвинтарі.
«Яйцепадному» кривавому диктатору ЯнуКровичу дали під зад раніше - але надто дорогою ціною. І чому так?.. Майже 25 років тому автор цих рядків зустрічав у Бердянську «афганця» Віктора Синицького: з чужої країні і війни чужої він повернувся живим і Героєм СРСР; а тепер ось довелося проводжати в останню путь Сашка – молоду людину, яка загинула у мирний час на рідній землі своєї країни. На війні з нелюдами «рідної» влади…

Андрій БАГНЮК. Тернопільська область.