Поточний № 44 (1231)

14.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Криваві ідоли йдуть в історію…


27.02.2014

З часу повного самоусунення Віктора Януковича від обов’язків гаранта Конституції України, що зафіксувала конституційна більшість
Верховної Ради у своєму рішенні, минає перший тиждень. Та і до цього, будьмо відвертими, його мало цікавила доля народу, на сторожі прав якого клявся стояти. Навіть найближчі соратники Януковича не можуть тепер пригадати, коли бачили його у живі очі… Як показує підпільне телезвернення, найбільше, чим опікувався він останніми часами – гарантією… власної безпеки. А до цього – неймовірним, поза здоровий глузд, бажанням щось для себе «нацарювати». В цьому переконалися всі, хто тепер вживу чи на телеекрані бачить його резиденції в Межигір’ї, Синьогорі, Криму…

На думку людей знаючих, такого скупчення багатства (як, до речі, і у не менш завзятого клептомана, дотеперішнього генпрокурора Пшонки, теж донецького і теж побігайчика) немає навіть в арабських шейхів… В останні дні «праці» гаранта президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко у відкритому листі до нього сказав гірку, страшну правду: «Ти – паразит на здоровому тілі народу. Але паразит не вбиває свою жертву, бо знає, що йому треба жити за рахунок неї. А ти це зробив…» Найбільша парламентська фракція щойно засудила злочинні дії «почесного голови» партії, які привели до найбільшої української трагедії з часів відновлення держави. Але вину за смерть героїв Небесної сотні, покалічення тисяч людей покладено винятково на… злочинні дії Януковича. Це дивовижно нагадує двадцятий з'їзд Компартії, на якому був дружно засуджений культ Сталіна. Мовляв, генсек одноосібно, без допомоги поплічників, призвів до багатомільйонних жертв… Так і сьогодні – Олександр Єфремов, який донедавна називав жахливі вбивства на Майдані «правильними», тепер запевняє, що їхня партія «опинилася заручником однієї людини». Всі інші партійні «покращувачі», за його переконанням, святі… Сподіватимемося, Міжнародний трибунал допоможе притягти винних у злочинах проти української людності до відповідальності.
Кожний тоталітарний режим, що прокотився Україною останнє сторіччя, залишив по собі лише могили та скорботні дати. На додачу до 9-го Травня і Дня вшанування жертв Голодомору червоного режиму додається 20 лютого режиму регіонального – День національної пам'яті. Після ганебної втечі «гаранта», останнього ідола України, навздогінці за ним кинулися і соратники. А ще посипалися з постаментів і кам'яні постаті Леніна, ідола попереднього. Минулої суботи впали вони у Дніпропетровську, Дніпродзержинську, де на Майдані ухвалене рішення повернути місту ймення Кам'янське, у Нікополі, Кривому Розі та Апостоловому. У неділю на Майдані в Царичанці, де вшанували полеглих у Києві, поступово зібралося кількасот людей. Висунені вимоги до Верховної ради про проведення люстрації, відміни пенсійної реформи та ухвалення єдиного для всіх пенсійного закону, встановлення мінімальної погодинної оплати праці, ухвалення закону про спрощення процедури перейменувань міст, сіл, вулиць із символами тоталітарного режим тощо. До Царичанської райради направлена вимога про припинення діяльності фракції правлячої партії і складення повноважень керівництва тощо.
Про дії «вождя-революціонера» розповів лікар-пенсіонер Володимир Андрійченко з Китайгорода: «Він, як і Сталін, є найбільшим катом України, хоча ніколи й ногою не ступнув на нашу землю. Планомірно знищував усі стани тодішнього суспільства, розділивши їх на класи». А ведучий зборів, голова Царичанської «Свободи» Сергій Волок сказав:
- На Майдані я був в останні, найкривавіші його дні. На моїх очах гинули побратими… Вони полягли за всіх нас, щоб Україна мала майбутнє. Щоб ніколи не було диктатури.
Рішення зборів демонтувати з головної площі селища пам'ятник Леніну було одностайним. Це акуратно зроблено за допомогою техніки Царичанського комунгоспу, куди він переданий на зберігання. А кошти за кольоровий метал пам'ятника вирішено використати на встановлення пам'ятного знака засновникам Царичанки - Гаврилу Салу та Олексію Кочерзі. З особливим піднесенням зняття ідола зустріла молодь, яка фільмувала дійство. А від пенсіонерки в поважних літах довелося почути: «Та хай би й ще стояв. Він же їсти не просить…» Якби ж не просив. Його наочне втілення, кажуть, паралізує волю і сковує розум. Коли Янукович втопив у крові Майдан, то Ілліч «зачистив» всю Україну, в цьому їхня тотожність.
До слова ще існуючу думку про те, що Ленін є якимось «революціонером», давно спростував один із очільників потопленої в крові Української Народної Республіки Володимир Винниченко:
- Ленін – алхімік, сухий, нещирий, дисгармонійний, а не революціонер. Тим паче, що об’єктивно його революційність дала не революцію, а жорстоку реакцію.
А присутній воїн-афганець Олександр Мироненко сказав:
- Ми запізнилися з прибиранням Ленінів на двадцять років. Якби вони були забрані з людських очей хоча б у 2009-му році, коли вийшов Указ Президента Віктора Ющенка «Про додаткові заходи щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні», одним із положень якого є вжиття заходів щодо демонтажу пам’ятників тощо, присвяченим особам, причетним до політичних репресій та організації Голодоморів в Україні. У грудні я кілька діб був на Майдані. Зустрів і бойових товаришів, з якими пройшли Афганістан. Тоді ми ще сподівалися, що у влади є хоч крапля чоловічої честі, що вона не піде на підлість і не застосує зброю проти мирних беззбройних людей…
- Нам перед Західною Україною треба всім стати на коліна, - сказала Олена Бабенко, пенсіонерка з Царичанки. – Її люди своєю вірою в добрі зміни врятували націю. А скільки полягло! Сімнадцятирічний Назар Войтович дві години побув на Майдані, і його вбили. За що? Як можна було стріляти в такі очі! А снайпери прицільно били і били кілька годин поспіль, увесь світ це бачив… І ніхто не зміг їх прибрати! Я, як багато хто з жінок, плакала кілька днів…
У понеділок скорботний мітинг відбувся і в Петриківці, перед цим комунальники за рішенням сесії селищної ради прибрали пам’ятник Леніну (таке ж того дня відбулося і в Могилеві Царичанського району та Магдалинівці). Жителі селища тримали портрети полеглих на Майдані, палали свічки, отець Дмитрій з Іванівки відправив панахиду. У всіх виступах звучав біль, як у словах колишньої вчительки Тетян Омельницької:
- Не можна було без сліз дивитися телевізор на людей, які кричали: «Кияни, допоможіть! Ми горимо!» Ось до чого приводять дії вождів! Віднині їх не повинно бути. Люди мають вказувати чиновникам, що тим робити. Якби прислухалися, трагедії б не сталося. Загинули студенти, вчителі, пенсіонери…
Така ж тривога за долю держави була і у виступі народного художника України, директора ЦНМ «Петриківка» Андрія Пікуша:
- Схиляю голову перед подвигом усіх, хто поліг за краще майбутнє. Коли люди без нічого в руках ідуть на автомати, це неймовірна звитяга. Люди отримали важку перемогу. Та скільки разів подібне було в нашій історії! Але спокуси, перед якими не могли встояти можновладці, зводили все нанівець. Треба взяти під контроль людей усі процеси, що їх робить влада.
Саме для цього на мітингу була утворена Народна рада Майдану Петриківщини. Для залагодження земельного конфлікту колишніх колгоспників Курилівки та товариства «Задніпровець», повернення жителям Іванівки відібраних пасовищ тощо. Подібних справ надзвичайно багато в усіх краях України. За справедливим їхнім завершенням дивитимуться і воїни нашої Небесної сотні, які полягли в боротьбі за кращу долю усіх поколінь українців.

Григорій МИКОЛАЙЧУК.