У 1980 році він зустрів Галину на весіллі свого друга Сергія. Весела, з великими очима кольору неба, вона, ніби магнітом, притягувала Павла до себе. А коли дівчина виконала обрядову пісню, всі були наскільки вражені її мелодійним голосом, що просили її заспівати ще і ще. І на всю округу лунали «Рідна мати моя», «Ой у вишневому садочку», «Горіла сосна, палала». Павло після цього не зводив очей з Галини. А коли запросив на танок, довго-довго дивився в її очі. І навіть, коли вже музика скінчилася, продовжував танцювати, ніжно обіймаючи її за талію.

Весілля скінчилося. Та почуття лишилися і з кожним днем ставали все сильнішими. Щоб він не робив, чим би він не займався, думки були лише про неї. Рівно через тиждень він прийшов до батьків Галини і попросив їхнього благословення. А вже за місяць у їхньому селі знову на весіллі зібралося багато люду і на всю околицю лунали пісні Галини. Подруги навіть по-доброму заздрили їй, побачивши взаємні почуття молодят.

Йшли роки. Спочатку родина поповнилася Софією. Дівчинка була дуже схожою на матусю, добре навчалася у школі, співала. Через чотири роки народився Богдан. Хлопчик був копією батька – веселий, кмітливий, добре розбирався у техніці.

   У 2005 році Павло і Галина відзначали срібне весілля. Зібралося чимало родичів та друзів. І знову лунали пісні у виконанні талановитої Галини. Гості вчергове кричали «Гірко!». Після цілунку Галина тихо запитала Павла: «А ти мене любитимеш, коли я зовсім стану старою?». «До кінця життя!» – відповів Павло.

Через три роки у доньки Софії народився Тарасик. Однак батьків тривожило, що стосунки доньки і батька Тарасика не узаконені. «Тату, – ви живете забобонами, зараз багато моїх знайомих живуть у цивільному шлюбі, головне, щоб почуття не згасали, а печатку у паспорті колись поставимо», – казала Софія.

Батько Тарасика був родом з Азербайджану. Переїхав в Україну, коли на батьківщині розпочалися воєнні дії за Нагорний Карабах. Хоча за освітою був зоотехніком, не мав бажання працювати в місцевій агрофірмі, хоча його туди неодноразового запрошували на роботу. Їздив у Польщу та Німеччину та казав, що за три місяці за кордоном він заробляє більше, ніж за рік в Україні. І дійсно, через три роки Магомед вже придбав позашляховик, купляв дорогі речі, привозив Софії і Тарасику коштовні подарунки. А коли Софія отримала у райцентрі службову квартиру – повністю відремонтував її та придбав усі меблі та техніку.

Софія працювала, Тарасик підростав, Магомед їздив на заробітки тепер вже у Норвегію. Після чергового повернення додому Магомед зайшов у місцевий генделик, де зустрів Миколу, свого давнього знайомого. «Все за кордон катаєшся, дивись, аби Софія Тарасику нового татка не знайшла», – єхидно сказав Микола. Потім, побачивши гнівний погляд Магомеда, змінив тон: «То я так, жартома…»

Після цього Магомед кардинально змінився. Софії довелося чути його постійні докори: «Де була, куди заходила, чому так довго затрималася?».

24 квітня 2021 року Магомед повернувся з Норвегії якраз напередодні Дня народження Софії. Дівчина не хотіла святкувати своє 40-річчя, оскільки це – погана прикмета. 

Та наступного дня у квартирі Софії бралася вся родина – батько Павло, мати Галина, брат Богдан, син Тарасик та його батько Магомед.  Усі вітали Софію з ювілеєм і бажали сімейної гармонії.

Надвечір першим покинув застілля брат Богдан. Він був власником «Піцерії» у райцентрі і поспішав перевірити, чи все там у порядку. Оскільки в останній час відвідувачі цього закладу часто з’ясовували стосунки, через що доводилося навіть поліцію викликати. 

Батько Павло теж почав збиратися додому, хотів подивитися футбол. «Галино, – прощайся, їдемо додому, – сказав він дружині. «Та ні, Павлушо, я ще не всі свої пісні заспівала, – залишуся з дітьми до ранку».

Що тоді було у голові у Магомеда – одному Богу відомо. Але він попросив Тарасика піти у ванну кімнату і там зачинитися. Хлопець послухав його. 

Далі – жахливі події: Магомед підійшов до Софії і вдарив ножем під самісіньке серце. Вона лише встигла сказати: «За що?...». Мати Галина від несподіванки закричала не своїм голосом: «Люди, рятуйте!». І теж отримала удар ножем. Третій ножовий удар Магомед наніс собі...

Коли Тарасик вибіг з ванної кімнати,  біля столу лежали троє закривавлених близьких йому людей, з них лише бабуся Галина була ще жива. Він щосили побіг до сусідки, яка викликала поліцію і швидку. Дорогою до лікарні бабуся Галина померла через значну втрату крові.

Дідусь Павло, якому зараз 68 років, став опікуном Тарасика. 15-літній хлопець отримав важку психологічну травму і час від часу потребує лікування у спеціалізованій клініці. А дідусь намагається замінити онукові і матір, і бабусю. 

А ще  Павло згадує своє перше знайомство з Галиною та її неповторний спів у той трагічний день. І завжди носить із собою весільне фото, де вони разом  ще молоді і закохані…

З етичних міркувань всі імена змінені.