Найяскравішою вікопомною сторінкою історії України на території, де нині розкинулося селище Слобожанське, є козацька доба періоду XVI-XVIII ст. Тут були вольності Війська Запорозького.

Присамар’я у той час, як  і нині, – скарбниця продовольчих товарів: золоті хлібні поля, розкішні сінокоси та багаті випаси для худоби, але найголовніше багатства краю – це люди, адже територія біля річок Дніпро, Самара, Кільчень була заселена гордими, працьовитими і мужніми людьми. Працюючи, вони біля себе тримали шаблю та мушкет, а бойове мистецтво передавали нащадкам, щоб козацькому роду не було переводу. Наші краяни тоді добре знали, що південні степи від Криму до Самари не мали великих перешкод, а тому, щоб захиститись від ворога, покладались на власні сили і козацьке братство.

Як відомо, першими серйозними перешкодами для ворога були річки та заболочені плавні. Запорожці, скориставшись перевагою непокірних степових річок, селились у цьому стратегічно важливому краї. Поряд містечок заснували хутори, розташували дозори на курганах і таємні бекети. У зручному і багатому місті Самарь, що над переправами, завжди були загони вартових, працювала школа, церква, знаходився велелюдний базар. Тому Самарська паланка, до якої входить територія сучасного Самарського й Індустріального районів м. Дніпра, землі Слобожанської та Підгородненської територіальних громад, а також Новомосковського району, займала особливо важливе місце в Запорозькій Січі після Великого Лугу.

Звідси запорозькі соколи контролювали стратегічний торгівельний Чумацький Шлях, переправи через річки, маршрути кочівників. У населених пунктах працювали млини, в кузнях ковалі виготовляли різні речі та зброю, ремонтували вози та мажари, гончарі дивували власними виробами, а варта охороняла багатий товар іноземних та місцевих купців. З часом умільці тут оволоділи таємницею виготовлення власного пороху для вогнепальної зброї…

Про надзвичайне стратегічне значення Присамар’я згадується у книзі «Історії Русів» і пов’язане воно з ім’ям Петра Сагайдачного – це одна зі знакових постатей нашої історії. Упродовж життя йому доводилось боротися на Чорному морі і біля Москви, перетинати шлях туркам до Європи, підтримувати православну віру й академічну освіту в Києві…

Гетьман, перебуваючи в Молдавії, дізнався від кошового, висланого із Січі Запорозької, що татари, «користуючись  відсутністю військ козацьких, пройшли своїми таборами за річку Самару на грабунок Східної України. Він із козацьким військом, «полишивши піхоту…, форсованим маршем кіннотою поспішив до Дніпра, а, переправившись через нього, зачаївся над гирлом Кінських Вод. Незабаром Сагайдачного сповістили, що непрохані гості готуються переправлятись через Самару. Він негайно вирушив з військом у нічну дорогу до Самари. Удосвіта недалеко від переправи запорожці напали на табір татарський, що з полоненими із силою-силенною худоби розлого розташувався по течії ріки відпочити перед далекою дорогою…

Загуркотіли гармати, мов грім, блискавицями опустились на плечі ворога гострі шаблі, зчинився безлад у татарському війську, а козаки, «проходячи лавою через увесь табір, кололи і рубали ворогів майже без жодної оборони». Ранкову тишу сповнили жахливі крики та іржання поранених коней – то запорожці рушили в пекельну атаку. «Таким чином, було винищено татар усіх до останку, так що не залишилось із них нікого, хто б сповістив рідним про їхню погибель, а бранців гетьман П. Сагайдачний наказав нагородити, віддавши їм стадо худоби та обдарувавши трофеями» - так писав очевидець тих подій.

Слава про блискавичну перемогу вкраїнських козаків біля Самари, в степах і на Чорному морі перейшла в історичні думи й народні пісні, які, лунаючи над Україною, звеселяють душу і гартують молоді серця наших сучасників. Вони ввійшли до нематеріальної спадщини людства.

Анатолій ХУДОКОН,

сел. Слобожанське,

Дніпропетровська область.