Не секрет, що сьогодні одним з найприбутковіших видів бізнесу в нашій країні є виробництво та продаж лікарських засобів. За даними статистики, українці щороку витрачають на ліки близько 32 мільярдів гривень! Навіть звертаючись до медика із симптомами легкої недуги, людина отримує рецепт на препарати, кошторис якого 200 - 300 гривень. Що ж тоді говорити про хронічні захворювання, коли вартість одного курсу терапії становить 700 - 1000 гривень? У такій ситуації виникають резонні питання: куди поділися доступні народові препарати та до чого можуть призвести спекуляції у фармації?

ХВОРОБУ потрібно лікувати на початковому її етапі. Цю елементарну істину ігнорує більшість з нас, постійно відкладаючи візит до лікаря. У результаті – маємо цілий букет хронічних хвороб, котрі вже не піддаються лікуванню. Причиною такого легковажного ставлення до власного здоров’я є не лише зайнятість людей. Просто отримуючи заробітну плату 1200-1500 гривень на місяць, дуже важко «викроїти» щонайменше половину цієї суми на придбання лікарських засобів.
Кроком до вирішення проблеми у Міністерстві охорони здоров’я України вважають видання Наказу від 29.11.2013 №1034, котрим передбачено внесення змін до вже існуючих норм виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські препарати. Аби уникнути ситуацій, коли виробники ліків певним чином мотивують медичних працівників призначати саме їхній (зазвичай, недешевий) препарат, лікарям заборонили вказувати у рецепті конкретну торгову марку. Відтепер порекомендувати можна лише діючу речовину, зазначивши її міжнародну непатентовану назву. Щоправда, у наказі вказано й винятки з цього правила. Так, назву препарату можна вказувати у випадках, коли він відпускається на пільгових умовах або ж безкоштовно та в деяких інших.
- Ми працюємо за таким принципом ще з початку реалізації пілотного проекту щодо часткового відшкодування вартості ліків пацієнтам з гіпертонічною хворобою. Тобто вже протягом тривалого часу вказуємо в рецептах не назву препарату, а саме діючу речовину. І тоді вже провізор рекомендує хворому ті чи інші ліки, - констатує завідувач Амбулаторії загальної практики сімейної медицини міста Миргорода Валентина Мартиненко. – Особисто моє ставлення до подібного нововведення неоднозначне. Справа в тому, що коли людина приходить на прийом до терапевта чи іншого спеціаліста, ми приблизно можемо оцінити його фінансові можливості. Якщо я, скажімо, бачу, що хворий не зможе купити дорогий препарат, я краще призначу йому дешевший аналог. Так ми хоча б матимемо гарантію того, що людина взагалі лікуватиметься. Що запропонують хворому в аптеці, і чи буде йому це по кишені, ми не можемо знати…
І тут же хочеться запитати – якщо у дорогих ліків є дешеві аналоги, навіщо взагалі людині купувати коштовні препарати (навіть у випадку, коли вона може собі це дозволити)? Дати конкретну відповідь на таке запитання не змогли ні в амбулаторії, ні в аптеці… Так завідувач аптечним пунктом №3 міжлікарняної аптеки № 210 м. Миргорода Лариса Даценко, говорить про те, що дорожчі ліки виготовляють на кращому, новішому обладнанні. Крім того, діючу речовину в них комбінують з такими допоміжними речовинами, котрі максимально підсилюють ефект. Проте беремо елементарний приклад – «копійчаний» парацетамол та «Панадол» (дитячий). До складу останнього, окрім власне парацетамолу, котрий чинить жарознижуючу дію, входять ще й ароматизатор полуничний та інші сумнівні компоненти, котрі точно не приносять користь дитячому організму. Але ж мамам не лише немовлят, а навіть старших дітей рекомендують купити дорожчий засіб.
Та одна річ, коли ліки тобі призначив медичний працівник, котрий, теоретично має орієнтуватися не лише на «фінансові можливості» пацієнта, а й на супутні захворювання, що має людина, на переносимість нею тих же допоміжних речовин (а сімейний лікар зобов’язаний володіти такою інформацією). І зовсім інша – коли препарат людині пропонує провізор, основна мета якого – не вилікувати, а продати.
- Ми завжди пропонували нашим клієнтам і дешевші, і дорожчі препарати. Так було раніше, і так буде надалі, - коментує завідувач аптечним пунктом № 3 міжлікарняної аптеки № 210 Лариса Даценко. – Та, звичайно, медичний працівник має право на власну думку, коли призначає лікування.
Варіанти в аптеці й справді пропонують. Та, здебільшого, після того, як людина відмовиться від найдорожчого. Провізори також вміють визначати «фінансові можливості» клієнта. І в цьому, напевно, головна біда нашої медицини, для якої хвора людина – це вже не пацієнт, а клієнт з більшими чи меншими «фінансовими можливостями».

Юлія ГУДЕНКО. м. Миргород, Полтавська область.