Поточний № 20 (1258)

27.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Маленький струмок Великої річки


22.06.2012

З-поміж тисяч зустрічей це була саме та, коли можна було, що називається, доторкнутись до самих витоків, побачити й відчути сутність людини, що самовіддано й щиро радіє погожій весняній днині, беручи на озброєння кожну хвилину.
Це був той рідкісний випадок, коли не хотілося писати про розумних і багатих інвесторів, нові технології, що з успіхом застосовуються на сотнях тисячах гектарів…

НЕСАМОВИТО цвіли вишні, натужно гули бджоли у білому мареві квітів, а душа… просила чогось простого й щирого. Без прикрас. Без надуманої помпи. Може,через те, відкрита посмішка на засмаглому обличчі Анатолія Корнієнка якраз і була тією селянською простотою, якої і прагне моя душа?
Пересів з власної «дев’ятки», якою щойно змотався у район за насінням, у кабіну трактора, і … зашарівся, зніяковів під прицілом фотооб’єктиву.
- Та я по-робочому, - мав на увазі просту одежиную - Коли б знав, що для газети…
- А й не треба, Толю! – відповіла радісно.
У самої ж, аж душа співала, бо все, що оточувало, було таким щирим – і це чорне, ще не засіяне нічим поле, що зачекалося на господаря після зими, і перший прохід трактора, і навіть сам Анатолій, що сидів за кермом, гордо розправивши плечі, а в очах – така жага сіяти, ростити, плекати!
- Земля суха, аж гуде! – бідкається Корнієнко, - одному Богу відомо, коли та насінина зійде, і чи виросте з неї щось…
Цієї весни й справді доводиться сіяти в екстремальних умовах – вперше за сто тридцять років температура в травні піднялася вище тридцяти градусів!
Фактично, насіння приречене так і не пробитися крізь сухе груддя…
Проте, ні Анатолій Корнієнко, ні такі, як він, не полишають спроби розвивати власний аграрний бізнес. Доволі ризикований. Непередбачуваний.
- Ні в чому іншому я себе не бачу – зізнається Корнієнко.
… З величезними потугами весною, 1994-ого взяв Анатолій Корнієнко свої перші три з половиною гектари.
- Більше восьми років відпрацював у колгоспі, тож встиг зрозуміти, чого хочу.
- Але колгосп розпався. Роботи в селі не стало,- розповідає Анатолій, - Тому вирішив працювати на землі.
Рішенням сесії сільської ради за Корнієнком таки закріпили ті стражденні гектари, але Анатолій зрозумів, що допомоги чекати не доведеться, навіть навпаки – фермерів не любили і чинили всілякі перепони. Та наполегливий Корнієнко довів почате до кінця, і вже наступного року додав у власний «земельний банк» ще двадцять шість гектарів.
Ділянку на луках орендував у сільської ради на умовах довгострокової оренди, і, нарешті, залучив людські паї…
- Одним словом, з миру по нитці! – підсумовує.
Так поволі набирав обертів сімейний аграрний бізнес Корнієнків. Зі скрипом. З першими невдачами. З гострою потребою власних обігових коштів. На чому трималися? Як виживали?
Анатолій Корнієнко не приховує, що років п’ятнадцять його земля не бачила ніяких добрив. Купити було ні за що. Трималися на резерві колишнього колгоспу, де наприкінці вісімдесятих землю ще так-сяк удобрювали.
Фактично, до 2000-2001 років ми так і виживали. Відповідно, й врожаї були такі.
А як розжилися, стали по мішку вкидати «хімії» на гектар, і діло пішло!
Тому сама думка про те, що такі дрібні фермери-одноосібники, як він - вчорашній день для України аграрної, йому огидна. Теорію про те, що лише крупні холдинги й корпорації обробляють землю за всіма правилами агротехніки, Анатолій Корнієнко спростовує власним прикладом.
- Ми щороку ростемо, збільшуємо темпи, удосконалюємо роботу,- каже фермер із Соколової Балки.
- Ще рік–два - і ні в чому не поступатимемось тим холдингам – ні в якості посівного матеріалу, ні в кількості внесених мінеральних добрив.
Хоча, правди не сховаєш - кожна наступна весна все дошкульніше б’є по кишені непомірними цінами на дизпаливо, насіння, «хімію».
У Анатолія Корнієнка, як він сам зізнається, вже виробився імунітет на труднощі.
Тому головний девіз його господарювання – розраховуй лише на власні сили.
Купує нову техніку, здебільшого, за системою лізингу. У господарстві є новий Нюхоланд, Т-150, МТЗ.
Тут же, «на базі» й ремонтуються, якщо треба, у власній майстерні, оснащеній всім необхідним.
- Ще один стратегічний об’єкт – власні склади,- розповідає Анатолій Корнієнко,- збудовані практично з нуля, вони дають змогу вичікувати. - І додає: - Важко! Особливо тим, хто в борг сіє, молотить, зберігає. При такому бізнесі можна й без штанів залишитись…
Анатолій Корнієнко вважає, що цей підступний етап давно пройшов, і от – от вийде на «велику воду» справжньої глибокої ріки. Принаймні, на мілині він точно не залишиться.

Лариса НЕСІНА. Фото автора. Полтавська область