Материнство - початок життя на Землі. Чим прогресивніше, справедливіше, гуманніше суспільство, тим вищий у ньому авторитет Матері. Добра, дбайлива материнська рука веде нас у великий світ. І перше, що вимовляє дитина, - святе слово «мама».
НАЙВАЖЛИВІШІ компоненти духовного світу людини беруть свій початок у сім‘ї. Атмосфера сім‘ї, її вплив на людину залежать в першу чергу від матері. Щоденний моральний приклад батьків, їх уміння бути другом своїм дітям, взаємодопомога в родині, те, як ставиться батько до матері - саме на цьому виховуються в сім‘ї майбутні батьки. Підготовка до ролі батьківства - одне з фундаментальних завдань суспільства і його виховної функції.

Все ж треба визнати, що ми не завжди по достоїнству оцінюємо це завдання і недостатньо вирішуємо його. Тому і виходить, що, готуючись вступити на поріг сімейного дорослого життя, плануючи своє майбутнє, молоді люди в більшості думають про своє батьківство чи материнство в останню чергу. А дехто і зовсім воліє обходитись без дітей. І дуже часто, як це не парадоксально, з родинного благословення. «Поживіть для себе, - радять своїм чадам деякі матері. - Навіщо обтяжувати себе змолоду дітьми?». Як наслідок для суспільства - болюча статистика, з якою стикаємось сьогодні, - зростання кількості не лише однодітних, але й зовсім бездітних сімей. Люди, плануючи своє життя як бездітне, не бажають обтяжувати себе зайвими турботами. Прагнучи жити тільки для себе, вони в кінцевому рахунку обділяють самі себе. Адже материнство, як і батьківство – це не лише турботи, але й радощі, стимули розвитку власної особистості, джерело зміцнення і збагачення подружньої любові. 
Існує мудрий вислів: «Сім‘я починається з дітей». Це тисячу разів підтверджено життям. В основі лежить незаперечна істина: діти скріплюють сім‘ю. Проста закономірність підтверджена соціологічною наукою: чим більше дітей у родині, тим менша вірогідність розлучення. Скільки шлюбів тримається на дітях! Дім без дітей – що ліс без пташок. Тож не забуваймо, що сімейний обов‘язок, моральна відповідальність за дітей утримують багатьох від останнього кроку, який потім є непоправним. На зміну пристрасному коханню поступово приходить спокійне подружнє підкріплення взаємної любові. Хто більш спостережливий, не може не помітити, як змарніла в нашому повсякденному побуті повага до жінки-матері. Озирніться в автобусах, маршрутках. Сидять, прикрившись газетою, здорові молодці, а над ними, намагаючись не торкнутися їх своїми важкими сумками, стоять жінки, котрі за віком годяться їм у матері, або ж жінки, що готуються стати матерями. І жоден здоровань, який вважає себе мужчиною, не поступиться їм місцем. Але ж без поваги до жінки, особливо до жінки-матері, суспільство не може вважати себе культурним. Про яку повагу по відношенню до матері – своєї чи чужої – можна говорити, якщо чоловік, здатний до нецензурної лайки, може споганити саме слово «мати».
Давайте будемо не тільки славити на свято наших матерів, а й у щоденних думках та вчинках поважати і берегти їх.
Багато ролей готує доля для жінки: матері, дружини, тещі або свекрухи, бабусі… І немає серед них легких. Усі буденні. Не помітні на перший погляд турботи, на яких будується сімейний затишок та благополуччя, які оберігають домашнє вогнище від усіляких життєвих негараздів, несе на власних плечах жінка. Та найважчий хрест, який доля поклала на неї, – материнство, і його не дано зректися до останнього подиху. На жаль, нечасто діти дякують своїм матерям за те, що ті дали їм щастя жити на білому світі, пізнати його радощі й печалі. Нерідко занадто пізно приходить розуміння того, що немає у світі більшої і ніжнішої любові, ніж материнська, яка зігріває нас із дитинства і сприймається так само природно, як повітря, сонце, життя.
Звичайно ж, не заради подяки чи винагороди не спить мати над колискою хворої дитини, тихою молитвою намагається відвести біду від її шляхів-доріг. Головне для матері - щоб діти були здорові та щасливі, не забували ту, яка подарувала їм життя. На жаль, сьогодні ми все частіше стикаємося з людською невдячністю, та особливо болісно сприймається вона по відношенню до матерів.
Як дерево не може жити без коріння, так і людина на буде щасливою, відцуравшись від матері.
Скільки недоспано ночей, щоб виглядіти і виростити дітей, скільки материнських сліз розгублено по наших слідах. Якби можна було зібрати всі оті материнські сльози, усі краплини її трудового поту, я б з того безцінного скарбу, з тих золотих перлин поставив би мамі пам‘ятник. Це була б найбільша святиня на Землі.
Дорогі жінки! Роздуми про прожите змусили мене в день вашого свята звернутися до тих дітей, про яких йдеться у цьому листі. Можливо, прочитавши його, дехто замислиться над тим, що відбувається в їхньому житті, і спробує хоча б щось змінити, поки ще не пізно.

Анатолій ШКРЕБКО.
м. Підгородне, Дніпропетровська область.