Назву колгосп «МАЯК» отримав свого часу не випадково. Його поля межували відразу з двома областями - Донецькою і Запорізькою. Жартома казали, що березівські півні співають тут на три області. Це, по суті, найвіддаленіша глибинка лівобережжя Дніпропетровщини, де здавна мешкають справді заповзяті до роботи степовики, які і хліб зрощують, і тваринництвом вправно займаються. Врахували цей географічний фактор і при організації колишнього колгоспу, а згодом і нинішнього товариства з його однойменною назвою.

...Після реформування земель сільськогосподарського призначення з подальшим їх розпаюванням, на базі того самого колгоспу було створено нову агроструктуру. Коли почали підшукувати кандидатуру на посаду керівника, вибір випав на тодішнього досвідченого головного інженера господарства Федора Герасимовича Сергієнка. Майже одностайно підтримали його й односельці, котрим добре було відомо про його порядність і організаторські здібності. Хоч сам Федір Герасимович, будучи людиною скромною, вагався. До того ж причина була відома – господарство на той час не мало коштів, аби успішно хазяйнувати.
– Ви не хвилюйтесь, Герасимовичу, допоможемо, – заспокоював тоді відомий на Дніпропетровщині підприємець і земляк Леонід Сергієнко. – Не віддавати ж землі в підпорядкування чужинцям?..
Чимало води витекло з того часу. Завдяки грамотним спеціалістам свого колективу і порадам колег-керівників Федір Герасимович зумів не тільки утримати господарство, як кажуть, на плаву, а й досягти досить ваговитих результатів. У перший рік господарювання, пригадує, допоміг таки Л.Сергієнко вкладеними коштами, за які купили достатньо паливно-мастильних матеріалів і запчастин на весь комплекс польових робіт. А зібравши урожай, розрахувалися з усіма боргами як перед державою, так і перед людьми.

– Не секрет, що більшість господарств, як вашого Покровського району, так і всієї України досить оперативно ліквідували малоприбуткові, або ж збиткові ферми з ВРХ, свинями і навіть птицею. Свідчення тому – полишені руїни. Ви ж не пішли по такому шляху. Чому?
– По-перше, не хотілося ламати відшліфовану багатьма роками колгоспну структуру. По-друге, зламавши її, ми б лишили без роботи багатьох селян, яким з віддаленої глибинки не так просто добиратися до індустріальних центрів, щоб заробити на життя. От ми й лишилися колгоспом. Але

колгоспом із зовсім новим ставленням до роботи. На всіх ділянках нашого багатогалузевого господарства люди трудяться з повною віддачею і непогано заробляють. У нас зараз 150 працюючих. Середня зарплата становить 1860 гривень. Якби рік був більш сприятливим, могла бути й додаткова оплата на зароблену гривню. Хоча…
– Не прибіднюйтесь. Ваші деякі сусіди-аграрії цього року майже зовсім не мали ранніх зернових, особливо пшениці й озимого ячменю, які загинули через сувору зиму. У вас же ранні дали понад тридцять центнерів на круг. Є якийсь секрет?
– Ніякого секрету. Просто ми почали займатися в рільництві більш ефективною для нашої зони технологією, яку й далі будемо вдосконалювати. Насамперед працюємо за досвідом парування земель, що вже не перший рік використовують в сусідніх господарствах Анатолія Давидовича Пучки, де на пар просто таки моляться. І от результат. На 600 парових гектарах ми отримали урожайність близько 50 центнерів на круг. На інших шестистах гектарах по різних попередниках теж була посіяна озимина, яка не дала й двадцяти центнерів з гектара. Дехто каже, мовляв, для чого тримати пар, краще сіяти пшеницю щороку на попередниках. Буде те саме. Ні, не те. Після пшенички ми теж маємо соняшниковий зиск. Знову наводжу приклад. Цього року на 980 гектарах соняшнику ми взяли в середньому на круг по 25 центнерів соняшникового насіння. Хіба це не результат? Як на мене, результат хороший.
Непоганий фундамент заклали ми й під урожай наступного року. Пшенички посіяли 1320 гектарів, 155 – озимого ячменю, 17 гектарів жита на зелений корм худобі і 172 гектари рапсу, який цього року прямо таки жирує буйним травостоєм.
– В рільництві ви спрацювали пристойно. А тваринництво не підводить?
– Зараз у нас 650 голів ВРХ, з яких 200 корів. Окрім того - 600 свиней. Звичайно, про високу рентабельність у тваринництві говорити не доводиться. За нашими підрахунками м’ясо, на жаль, прибутку не дає. У кращому випадку спрацьовуємо по нулях. А от молоко прибуткове. Його купує

приватна фірма з сусідньої області. Ціна нас поки що влаштовує. Свого часу ми провели голштинізацію ВРХ. Зараз навіть маємо змогу за прийнятною ціною продати 40 нетелів. А от бички не в ціні, он які красавчики стоять. Щодо свиней, то з ними не багато мороки. Все давним-давно відлагоджено. На фермах працюють добросовісні і знаючі спеціалісти. Непогано заробляють. Для тваринництва у сівозміні є всі необхідні культури, а також вдосталь концкормів, сіна, силосу, сінажу.
– Ознайомившись з вашим господарством «по-колгоспному», я побачив гарні вруна озимини, рапсовий кучерявий травостій, добротні тваринницькі ферми зі здоровим поголів’ям, нову високопродуктивну імпортну техніку в сховищах, а також реманент на передвесняній лінійці готовності, сучасне токове господарство з набором необхідної техніки. Це все вже вами нажито?
– Нами. То тільки на перших порах ми отримували допомогу від інвестора. Відтоді всі роки самостійно хазяйнуємо. Заробляємо гроші і купуємо техніку. Модернізуємось. Пригадую, коли ще в колгоспі я працював інженером, то і під час сівби, і під час жнив та осіннього комплексу робіт не обходилось без штурмівщини. Тепер нема нічого подібного. Маючи на чотири тисячі гектарів чотири високопродуктивні імпортні комбайни, ми не побоюємось навіть дощу у жнива. Сонячні дні влітку завжди будуть. А чотири комбайни зберуть протягом дня хліб на площі 200 гектарів. Жнива – за тиждень, про що колись ми й мріяти не могли.
Окрім комбайнів, маємо повний набір імпортних культиваторів, сівалок, оборотних плугів, дискових борон. До них, звичайно, потрібна й потужна тяглова сила. Окрім наших тракторів К-700, Т-150, маємо ще два трьохсотсильні Джон Діри. А про останнє придбання, німецький ґрунтообробний комплекс «Тигр», хочу сказати окремо. Ця техніка робить дива в полі. Найвигідніше її пускати по кукурудзяному попереднику, де раніше стебла заважали як слід обробляти поле. Цей комплекс проводить чизування землі на глибину до 45 сантиметрів, гострими дисками перетирає рештки кукурудзи, вирівнює і прикочує ріллю. Після такої роботи навіть не пізнати, що тут росла кукурудза.
Ви можете запитати про зарплату спеціалістів. Вони непогано заробляють. Але не тільки це головне. Вони беруть активну участь в розбудові нашого товариства. Причому на кожній ділянці виробництва створені всі умови для творчого застосування своїх здібностей. А коли є цікава ініціатива, її хочеться підтримувати. Саме так трудяться головний інженер Віктор Сергієнко, головний агроном Володимир Кухаренко, головний зоотехнік Олександр Кухаренко, завідувач зернового току Григорій Пастушенко, завгар Сергій Миронов, головний бухгалтер Світлана Цис, головний інженер з організації охорони праці Олександр Павлюк і всі інші спеціалісти середньої ланки і рядові працівники.
– Федоре Герасимовичу, дехто гадає, що аграрні підрозділи на селі «варяться у власному соку». За кордоном, наприклад, знаємо, що фермери отримують відчутну компенсацію на продукцію і так живуть. Ми ж марно чекаємо підтримки від держави. Але ж ще є обов’язкові податкові платежі, від яких і ваше агроформування не звільнене.
– Якраз про це мало пишете й ви, газетярі. Окрім того, що ми вирощуємо і продаємо свій товар, ми ще й справно платимо податки. І податки чималі. Минулого року, наприклад, товариством було нараховано зарплати на суму майже 2,7 мільйона гривень. А державі за різними платежами перерахована сума 1756677 гривень. Це відрахування в пенсійний фонд, прибутковий податок, нарахування на фонд оплати праці, плата за землю та ін. Як бачите, сільгосппідприємство – не чиряк на живому тілі держави. Ми продаємо сільгосппродукцію та ще й утримуємо державу, яка не поспішає до нас зі своїми благими намірами. Причому в перспективі ми могли б ще активніше розвиватися, нарощуючи сільськогосподарське виробництво, але не поспішаємо, бо немає в держави певної стабільності.
– І місцеві соціальні питання вирішуєте… В селах водогони, проведена газифікація, не розбиті вкрай дороги.
– Як без цього. Допомагаємо сільській раді у вирішенні багатьох проблем. У школі на першому поверсі вікна замінили, дитячому садочку допомагаємо. Та й конкретним людям не відмовляємо в різних питаннях, не рахуючи чіткої оплати за земельні паї. Так що у нашій віддаленій глибинці Придніпров’я життя б’є ключем, як того усім нам хочеться.
Тож я від щирого серця вітаю шановних земляків з нашим професійним святом. Зичу кожному добра і здоров’я. Хай вам щастить!

Олександр СЕРАФИМОВ. Покровський район, 
Дніпропетровська область. Фото автора.