Деякі, особливо молоді й підприємливі, мислять і живуть за принципами, більш схожими на капіталістичні. Вони вважають душевну доброту й щедрість мало не пережитком минулого, де залишились нужденні й убогі. Михайла Васюту, голову фермерського господарства «Козубівське» (на знімку), що в селі Козуби, знають як великого мецената, людину надзвичайної доброти.
Що змушує цього чоловіка хліборобської професії жертвувати на школи й сільські клуби, опікуватися нескінченними сільськими проблемами? Данина моді? Бажання зробити на цьому імідж? Чи поклик душі?
Михайло Васильович посміхається щодо наших припущень самими очима. По-доброму так. І дрібні зморшки в кутиках очей видають пережите.
- Може, тому, що сам із народу, - зізнається, - знаю, що таке скрута, коли взяти ніде.

ПОЧИНАВ Васюта з якоїсь сотні гектарів землі. Копійку на прожиття заробляв послугами з оранки, культивації. Зараз у фермерському господарстві «Козубівське» близько двох тисяч гектарів землі, у розпорядженні сучасна техніка – комбайни «Кейси», спеціальні сівалки для посіву соняшника, кукурудзи.
- З кожним роком все складніше проводити посівну,- розповідає Михайло Васильович,- відчутно подорожчали засоби захисту, добрива, насіння.
Приміром, цьогорік у господарстві пересівали близько сімдесяти відсотків площ, а це додаткові незаплановані витрати.
- Проте, жоден із 450 наших пайовиків не відчув на собі тягаря матеріальних проблем, - запевняє Васюта. Люди як отримували сім відсотків орендної плати згідно з умовами договору, так і надалі їх матимуть, які б природні катаклізми чи фінансові кризи нас не спіткали.
Може, тому саме до «Козубівського» мають намір віддати паї й інші, у кого термін оренди добігає кінця.
- Конкуренції вистачає,- посміхається Васюта. З одного боку, вона стимулює працювати ще краще й, відповідно, платити людям ще більше. З іншого – чимало брудної піни виносить на поверхню. Непорядності. Недобросовісності. І їх це, звичайно, пригнічує.
Невеселі думки викликає у Михайла Васюти й перспектива вільного продажу землі.
- Я, - каже,- практично життя присвятив хліборобській справі, здоров’я поклав, сили, а тепер, на п’ятому десятку літ можу опинитися на узбіччі.
Такі, як я, землі не докупляться, правди шукати - роки вже не ті. От і виходить…
Біль хліборобської душі зрозуміти можна: Васюта саме з тих, хто не прийшов нажитися. З року в рік господарство покращує агротехніку, дбає про культуру землеробства і витримує сівозміну.
Другий рік поспіль всі поля удобрені карбомідно-аміачною сумішшю, сто п’ятдесят тонн нітроамофоски вже закуплено з початку сезону, є достатній запас дизпалива.
- Думаю, не підведе кукурудза, нею засіяли більшу частину площ,- розмірковує Михайло Васильович,- у хорошому стані соя, дасть Бог, вродить, будемо з грошима. Навіть цукровий буряк сіємо, хоча мороки з ним! - хвалиться Васюта,- багато хто відмовився, бо це високозатратна культура, клопітна.
Взагалі, у Козубах ніби тактику таку обрали – мінус перетворювати на плюс. Приміром, послугами елеватора користуються тільки в разі гострої потреби, коли, скажімо, треба підсушити ту ж кукурудзу.
Все інше – доводять до кондиції і зберігають в себе, у сусідньому селі Попове, де розташовані власний тік і комори. Економічно виважену й грамотну фінансову стратегію Михайлу Васильовичу допомагає вести неабихто, а власна дружина – Олександра Василівна, головний бухгалтер господарства. На трудові перемоги тата з мамою надихають дві донечки-красунечки – Інна та Дарина.
- Дуже хочеться, щоб виросли вони порядними й совісними людьми, - каже Михайло Васильович, - а в душі завжди мали любов до місця, де народилися.
Немає нічого страшнішого за порожню, збайдужілу істоту, в якої не залишилося ні Батьківщини, ні прапора, ні батька з матір’ю.
Мабуть, тому Васюта так багато робить для людей, для громади. Фактично все, чим живе село, знаходить місце у його великому доброму серці. Здавалося б, елементарне – табличка-дороговказ обіч траси і та радує око подорожнього. Відчувається – живе село, а не доживає!
Васюта утримує власні автобуси, що возять дітей з навколишніх сіл до школи, а раз на тиждень пенсіонерів, людей, що за станом здоров’я не можуть самотужки поїхати в райцентр до лікарні. Дрібниці? А скільки їх, таких дрібниць у сільському буденному житті! Коли надій на державу немає. Та що там на державу, коли, часом, власні діти, онуки відхрестилися… І тоді на допомогу приходить такий ось Михайло Васюта, причому, він ніколи не ділив і, каже, не ділитиме людей на «своїх» і «чужих». Доходить до оказій – землю обробляє інший господар, а він з притаманною серцю добротою чужим пайовикам допомагає. «Козубівські» ж, окрім орендної плати, мають такий «соціальний пакет», що почуваються, як у Бога за пазухою: окрім традиційної безплатної оранки, з Васютою можна домовитись про матеріальну допомогу на лікування, навчання. У разі смерті пайовика або його рідних господарство забезпечує транспортом, сплачує тисячу гривень як компенсацію на ритуальні витрати.
- Коли в Козубах вийшла з ладу водонапірна башта, мені не довелося довго переконувати Михайла Васильовича, як страждатимуть люди через відсутність води, - розповідає голова Великокобелячківської сільської ради Іван Царенко. Розуміння й допомогу я відчув у перші ж хвилини розмови, а це, погодьтеся, не багато й не мало - шістдесят тисяч гривень, несподівано вилучено з обігу господарства.
Не пригадує, щоб Михайло Васильович «зарубав» хоча б один із шкільних проектів й директор місцевої школи Марина Мостова. Хоча, зізнається, що школа, збудована ще в 1866 році, щороку потребує ремонту, то ж звертатися до Васюти, за словами Марини Іванівни, доводиться дуже часто. Спеціально оснащені комп’ютерні класи, підключення до Інтернет-мережі для сімдесяти восьми учнів Козубівської школи стали можливими за кошт фермерського господарства «Козубівське». До речі, місцева футбольна команда «Авангард» теж утримується за кошт мецената. Вже стало звичним, що всі спортивні змагання за участю сільських спортсменів проходять на належному рівні – вони мають гідну екіпіровку, починаючи від новенької форми до спортивного знаряддя.
Та найбільше радісних емоцій і незабутніх вражень викликають у сільських дітей поїздки в інші міста. Приміром, нещодавно Михайло Васильович організував для них екскурсію до Львова. Ще на одних канікулах – поїздку в Київ, відвідання театру, Києво-Печерської лаври, інших видатних місць.
- Ми просто в захваті! – зізнається Марина Іванівна,- знаєте, не кожна сільська сім’я може дозволити собі таку, без перебільшення розкіш, як подорожувати давнім і сучасним Львовом чи Києвом.
Для Михайла Васильовича це теж десятки тисяч гривень, зароблених нелегкою хліборобською працею, і ми щиро вдячні йому за його безмежно добре серце.
У село Попове цивілізація прийшла з тих пір, як Михайло Васюта став орендувати там близько тисячі гектарів землі.
Ольга Волоська, голова Попівської сільської ради, очолювала осередок місцевої влади з 2000-ого року шість років поспіль. Потім земляки обрали її головою у 2010-ому.
- Мені, як нікому, є з чим порівнювати, - зізнається Ольга Миколаївна. Раніше наші сільські хлопчаки про справжній футбол лише мріяли: не було ні форми, ні м’ячів. Навіть футбольного поля не було! А щоб поїхати десь на змагання навіть районного масштабу – годі було й мріяти! Батькам у селі роботи немає, хоча б на хліб вистачало! Який там футбол… Михайло Васильович дав цим хлопчакам з розбитими колінами у вічній «зеленці» головне - надію. Взагалі всім людям у Поповому дав надію. Кому в горі плече підставив, дав зрозуміти, що вони не одинокі.
Ольга Миколаївна зізнається, що такі життєві дрібниці набагато важливіші, ніж щось велике і показне. Бо з них складається життя: з облаштованого дитячого майданчика, викошених бур’янів обабіч дороги, навіть з хороших слів, сказаних людині, коли її шанобливо проводять за християнським звичаєм в останню путь.
- Якось я сама для себе зробила нехитрі підрахунки – скільки вклав за рік, що минув, Васюта в кожен гектар орендованої землі, - розповідає Ольга Волоська.
Приблизно 104 гривні. А «Козубівське» арендує близько 900 га. Отже, вкладено майже 100 тисяч гривень!
Ольга Миколаївна не приховує, що навряд чи їй вистачило сил на важкий портфель сільського голови, аби не Михайло Васильович, не його підтримка. Сам Васюта на мої запитання, навіщо він це робить, лише посміхається і цитує класика: «Жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо». За мить перефразовує: «Жити в селі і бути вільним від села…» Принаймні, так, каже, і батько з матір’ю вчили…

Лариса НЕСІНА.  Фото автора. Полтавська область.