Шановна редакціє! Дякую вам і автору, Григорію Давиденку, за «Невивчену історію». Стаття корисна і потрібна не лише нам, тим, хто пам’ятає війну. Особливо необхідна вона молоді України. Стільки років правда про Другу світову у нас замовчувалась і писалася на догоду кремлівській верхівці! Правда ця важка і гірка. Тема дуже велика і глибока. Хочу доповнити її деякими відомими історичними фактами.

ЗА СВОЮ недовгу історію більшовики двічі віддавали Україну на поталу німцям. Перший раз внаслідок підписаного ними Брестського миру 1918 року. Увесь світ тоді дивувався з цього. Та тут нічого дивного немає – більшовики сумлінно відпрацьовували німецькі марки, за які здійснили Жовтневий переворот. Другий раз віддали 1941 року. Діти ще й досі вчать у школі – Німеччина віроломно, без попередження, напала! Насправді ж 22 червня 1941 року о 4-ій ранку радянському послу Деканозову в Берліні було вручено ноту про початок війни. З такою ж самісінькою нотою німецький посол Шуленбург у Москві з 4–ої ранку намагався потрапити до найвищих державних установ Радянського Союзу. Але перед ним спеціально зачиняли двері… Лише близько десятої ранку він віддав документ Молотову. До ноти додавалися три записки про причини нападу: на радянсько – німецькому кордоні спостерігається надзвичайне скупчення радянських військ, авіації та бронетехніки; в СРСР потужно нагнітається воєнний психоз про неминучість війни з Німеччиною; у Німеччині неймовірно активізувалося комуністичне підпілля з метою дискредитації діючої влади.
Ми спровокували цю війну. Та правди про неї нам не можна було знати. Зараз Росія часто крутить військові фільми. А її очільник сказав: «Ми виграли б війну і без України…» На цю образу наші керманичі навіть не поворухнулися… Купався б ти, братику, ще ненародженим десь там в Охотському морі, якби не мільйони українців, які відчайдушно боролися з коричневою чумою на всіх фронтах і в тилу. Та замість того, щоб висловити обурення нісенітницею, уряд Азарова намагається написати… спільну воєнну історію. Саме через це йому і не вдається нічого добитися ні в газових переговорах, ні в будь – яких інших. З тими, хто стоїть на задніх п’ятах, не може бути розмови на рівних.
У нас своя, власна державна і воєнна історія, і ваша стаття – це лише початок вивчення справжньої, а не вигаданої історії про Другу світову війну.

З повагою  Валентин КОВАЛЕНКО,  сел. Царичанка  
Дніпропетровської області.