Протоієрей Михаїл, настоятель Свято-Благовіщенського храму Української Православної церкви Київського патріархату, у Дніпропетровську на Діївці власними руками побудував цей невеличкий, але дуже красивий храм.

СЬОМОГО квітня - Благовіщення Пресвятої Богородиці. На запрошення настоятеля отця Михаїла сюди приїхали Владика Симеон, єпископ Дніпропетровський і Павлоградський, секретар єпархіального управління протоієрей Віталій (за його порадою я буду працювати у комітеті преси та інформації). Треба розбудовувати Українську Церкву. Єпископ Симеон нагородив почесними грамотами протоієрея Михаїла та старосту громади Наталію Чорнобривець.
У храмі благоговійна тиша. Горять свічки, а з ними і наші серця палають любов‘ю до Бога. Владика Симеон виголошує проповідь. Божа благодать огортає наші душі. Усі вітають протоієрея Михаїла – у нього на Благовіщеня день народження.
Храм став нам рідною домівкою. Тож будемо його берегти і дбати про нього. Адже ми всі незгоди перемогли, ми вистояли!
У мене перед очима ще зовсім недавні події. Зима. Мороз. Вітер шаленіє і кидає сніг прямо в обличчя. Поволі стікаємось до церкви. Я ледве волочу травмовану ногу. Вона напухла і ниє. Поки вилізу на ту гору… Хай Господь милує… Іван Григорович ледве причимчикував – ноги хворі. Як він, бідолаха, в таку негоду сюди дістався, один Бог відає. У кутку, за прилавком зі свічками, причаїлася Наталка. Закуталася у велику хустку і, як миша з нори, позирає в бік вівтаря - тільки ніс та очі виглядають… Замерзла. Лише тиждень минув, як їй зробили операцію – видалили вени на ногах, а вона вже тут. Оце справжня героїня!
Протоієрей Михаїл ще з ночі ввімкнув усі обігрівачі. Стовпчик термометра ледь подолав нульову позначку. Вода у відрі вкрита тоненькою кригою. Намагаюся долити в лампаду масла, а воно загусло й не тече. Перевернув пляшку догори дном, а воно тільки трішечки просіло. Отець Михаїл сумно посміхнувся. На дворі лютує мороз. Лише дві бабусі його не злякались, прийшли на службу – і то Слава Богу! Старенькі труть закоцюблі руки, від подиху пара зависає в повітрі. Електропробка вже вкотре не витримує напруги і вибиває…
Не було прихожан, лютували морози, діставали хвороби й інші негаразди, а ми все йшли і йшли до храму. Багато років були на кожному богослужінні. Мешканці Діївки знають, що ніяка негода й лихоліття нас не злякають і Божественна літургія – буде. І поволі до церкви потяглися прихожани. Отець Михаїл у горі розрадить, дасть слушну пораду. Низький уклін вам, протоієрей Михаїл, Наталія Юріївна, Іван Григорович, Олександра Володимирівна, Валентина Яківна, Лідія Степанівна та інші за вашу віддану саможертовну працю. Те, що люди прийшли до храму – це плід нашої багаторічної праці.

Євген СТЕПАНЕНКО.