Поточний № 44 (1231)

15.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

«Моє рідне село...»


14.11.2013

ТАКЕ ймення щойно виданої книги про Пушкарівку Верхньодніпровського району. Присвячена вона 300-літтю заснуванню села, 70-річчю звільнення від німецьких окупантів, 50-річчю затоплення водами Дніпра та будівництва нової Пушкарівки. Автор книги, ветеран журналістської ниви Раїса Бондаренко разом з односельцями зібрала чимало цікавих свідчень різних епох, фотографій, з любов’ю змалювала багато неординарних доль відомих людей Пушкарівки. Це учасники героїчного форсування Дніпра Іван Безимянний, Петро Остапенко й інші воїни, очільник України Володимир Щербицький, капітан Другої світової, голова колгоспу «Дніпро» в часи будівництва нового села Олексій Шаповал, легендарний фронтовик, багатолітній директор Пушкарівської середньої школи Іван Краснощок, генерал-лейтенант СБУ Анатолій Біляєв, який сприяв виходу книги, відважний воїн, професор ДДУ Дмитро Баранник, контр- адмірал Юрій Халіуллін, воїни -інтернаціоналісти…
У книзі є копія топографічної карти 1709-го року шведського короля Карла ХІІ, де Пушкарівка вже позначена разом із численними селами обох берегів Дніпра! Якщо автентичність карти підтвердять історики, то час виникнення багатьох сіл краю може суттєво збільшитися. А ще чимало сторінок книги про криваве форсування Дніпра під Пушкарівкою у вересні – жовтні 1943-го року. Про час, який старожили згадують словами «Дніпро був червоний від крові цілий місяць і воду не можна було пити…».
Варто зазаначити, що виданню накладу в п’ятисот примірників «Мого рідного села…» організаційно і фінансово сприяло і СТОВ «Дніпро-Н», яке орендує більше двох з половиною тисяч гектарів ріллі у місцевих жителів. Його директор, досвідчений хлібороб Анатолій Кукса переконаний – добрі справи земляків слід пам'ятати:
- Багатостраждальна земля Пушкарівки під час визволення від німців полита кров’ю десятків тисяч жителів лівобережних сіл. На основі тих подій створений фільм «Батальйони просять вогню». Чимало полягло на фронті і пушкарівців. Треба, щоб молоде покоління пам’ятало все, знало, якою ціною впродовж століть відвойоване право людей на вільне життя у власній державі. Тому 23 жовтня для Пушкарівки завжди особливе свято – і день визволення, і день заснування, і день переселення на нове місце. Добре, що вже є і книга про село. Багатьох із нас і досі бере смуток, коли дивимося на води Дніпродзержинського моря, де квітла під сонцем стара Пушкарівка… Там залишилась половина її орних земель.

Та час іде вперед, люди обжили нове місце. Наше товариство, де трудяться сімдесят жителів Пушкарівки, якраз до Дня працівника сільського господарства впоралося з осінньо-польовими роботами. Цей рік виявився кращим за попередній. Озима пшениця дала по 48 центнерів з гектара, це найбільше у Верхньодніпровському районі. Добре вродили і ячмінь та овес, соняху маємо по 35 центнерів, кукурудзи – за шістдесят. Але через низькі ціни на зерно багато господарств у підсумку виходять на «нуль». Кому це вигідно? Лише великим агрохолдингам. Держава відвертається від аграріїв, які працюють на невеликих площах землі. Постійно в Україну завозяться величезні обсяги тваринницької продукції. Навіщо? У такий спосіб знищується вітчизняний товаровиробник! Сьогодні «Дніпро – Н» має 250 голів ВРХ, більше п’ятисот свиней, 140 овець. Могли б тримати і більше, але економічної доцільності такого кроку, як не парадоксально, немає… Велику загрозу для селян бачу і у припиненні мораторію на продаж земель. Адже вони опиняться в руках міських жителів, яким буде байдуже, як житиме село і де працюватимуть його мешканці.
Непрості це питання. Вони, погодьтеся, турбують усіх селян України. Та попри свідоме (чи ні?) «небачення» аграрних проблем українським урядом люди живуть і працюють на рідній своїй землі. У пушкарівському товаристві є чимало цікавих задумів, дещо вже втілене в життя.
- Для того, щоб весною обсіятися в найоптимальніші строки, запроваджуємо двозмінну роботу механізаторів, - розповів головний агроном Василь Мельник, - застосовуємо цей прийом і восени. Якось уночі на одному полі на підготовці ґрунту і сівбі ячменю працювали одночасно дев’ять тракторів, було видно, як удень! Мінеральні добрива і гербіциди вносимо виключно вночі, так вони не вивітрюються і не випаровуються. При оранці на зяб, культивації, боронуванні тощо групуємо трактори на одному полі, так людям психологічно легше працювати. Жнивуємо теж разом. А ще використовуємо і різні способи обробітку ґрунту. Поверхневий – під ранні зернові, оранку – для пізніх культур. Надаємо перевагу насінню української селекції, співпрацюємо з синельниківським НВП «Маїс». Механізатори і водії у нас переважно молоді люди, зарплата виплачується вчасно, тож плинності кадрів практично немає.
Не забувають у товаристві і про орендодавців, збіжжя бажаючим завозиться прямо у двір.
Так і живе та працює Пушкарівка на новому, відкритому усім вітрам місці. І сподівається на те, що державна політика щодо українського села буде прогнозованою. А діючий уряд припинить ганебну практику завезень з чужих країв усього, що добре вирощується українськими роботящими руками. І ще у жителів Пушкарівки є велика мрія, захована на дні непотрібного ні їм, ні Україні «моря»…
З хліборобським і всіма святами вас, козацькі нащадки! Міцного вам здоров'я, добробуту, наснаги та високих врожаїв.

Григорій ДАВИДЕНКО.

На знімках (зліва направо):  завідувачка ферми Віра П’яник з улюбленцем товариства Буяном; механізатори СТОВ «Дніпро-Н» Дмитро Збаранський, Віктор Веремієнко, Сергій Тесленко, Андрій Пустовойтов, головний агроном Василь Мельник, директор Анатолій Кукса, колега – постачальник з «Агро-Союзу» Андрій Хомич. . 
Фото Олександра ПЕТРЕНКА.