Є лише погані язики… Законопроект Ківалова-Колесніченка – чергова спроба знищення української мови і підкорення України колишньою імперією. Наші керівники спочатку профукали газові переговори, потім з доброго дива віддали базу Чорноморського флоту. А тепер збираються пограбувати людей до нитки, забравши єдине, що в нас ще є, – власну мову. Цього допустити ні в якому разі не можна. Без перебільшення скажу - вони отримають рішучий спротив усіх свідомих українців. Бо ми не ті воли в ярмі, яким однаково - годують чи не годують, аби поганяли.

ЧОМУ я, коли в 50–х роках пішов до армії, мусив говорити там російською? Чому майже все своє трудове життя довелося нею користуватися? Лише у 1988 році (я тоді працював енергетиком у КБ «Південне» у Дніпропетровську) ми перейшли на використання української мови в документації. Хочеться запитати в Ківалова і Колесніченка: якщо ви такі чесні та справедливі, чому байдуже ставитесь до приниження українців на своїй батьківщині, в Росії? Чому заборонена діяльність Об’єднання українців Росії? Чому на 15 мільйонів українців, що там живуть, немає жодної української школи? Як ви можете жити на нашій землі, їсти наш хліб і топтати нашу мову?
Пригадую, який був потужний український рух наприкінці 80-х у Дніпропетровську, що тепер хочуть зарахувати до «городов узкіх»! Якось у переповненому трамваї мій товариш Бондаренко ненавмисне наступив жінці на ногу. Почувши обурення російською, сказав: «Оце наїхало тут москалів, українцю ніде й ногу поставити…» Одразу в трамваї запанувала тиша. Пригадую, тоді деякі дніпропетровські росіяни боялися українського духу, хотіли тікати в Росію. Ми їх умовляли - не їдьте, все буде добре, ми шануємо і російську, й білоруську, і польську. А тепер що - їхнє зверху? Та не буде цього ніколи!
Дуже мені сподобалася книга Павла Штепи «Московство», раджу всім її прочитати. Там дуже гарно описані витоки російського шовінізму, на який дехто хворіє й досі. У книзі є епізод, коли московит забрів до хати українця, той його нагодував, напоїв і спати поклав. Московит почепив лапті на стіну і заснув. А прокинувшись, почав бушувати – лаятися, все перевертати і тому подібне. На докір господаря «що ж ти робиш, це ж тобі не дома в Росії?» відповів: «А он, бачиш, лапті висять? Ото, де лапті – там і Росія!» Так і Колесніченко з Ківаловим тичуть нам під самісінький ніс свої лапті – нюхайте, шановні!
Українці - дуже мудрий народ, але не треба випробовувати його терпіння. Гостям кажу: «Любіть нашу землю, наш хліб і нашу пісню.» Цвенькайте, як хочете, по-своєму, але не гавкайте на нашу мову!

Богдан ФЕДОРИШИН, пенсіонер. с. Рибалки, Царичанський район, Дніпропетровська область.
ВІД РЕДАКЦІЇ. Вочевидь, мало хто з вас, шановні читачі, не погодиться з безкомпромісними думками Богдана Федоришина. Якщо і ви хочете висловитися з цього приводу, надсилайте, будь ласка, листи до редакції «Сільських новин».

Закон тим часом ухвалили
Верховна Рада ухвалила у другому читанні “мовний” законопроект. За це проголосували 248 депутатів. Голосування відбулося у перші хвилини пленарного засідання. Перед цим депутати від Партії регіонів зайняли місця в ложі уряду. Пізніше вони завадили депутатам від опозиції зірвати голосування. Незважаючи на те, що опозиціонери вирвали мікрофони в президії Ради, віце-спікер Адам Мартинюк запустив голосування з місця cпікера Володимира Литвина. При цьому сам Литвин на засіданні був відсутній.