Кілька років тому доля зробила мені подарунок. Так-так, не дивуйтеся, саме подарунок, а конкретніше – зустріч і знайомство з чудовою людиною. Давайте я розповім вам цю історію.

У березні 2011 року з життя пішла моя рідна бабуся, Валентина Іллівна. Дивовижна, цікава, добра, з почуттям гумору людина і сильна жінка. Важко, боляче, але таке життя. Рано чи пізно настає час когось відпускати і втрачати назавжди. Але, як виявилося, завжди є винятки.

У моєму житті почалася чорна смуга. Це був складний період. Я часто згадувала свою бабусю з її гумором і оптимізмом, приказками на всі випадки життя. Вона часто снилася мені, розмовляла зі мною, нагадуючи, що ніколи не треба здаватися.

Виникли серйозна проблеми зі здоров’ям і, як результат, я потрапила до лікарні. Не фатально, але все ж підлікуватися було потрібно. В палаті разом зі мною були три літніх жінки. Ось там я і познайомилася зі своєю бабусею. Бабусею Валею.

Коли я побачила її, промайнула думка: «Як схожа на мою бабусечку». Маленька на зріст, акуратна стрижка густого волосся, підфарбовані губки, пряма спина. «Мене звати Валя, бабуся Валя», – представилася вона. Я завмерла, невже так буває? А далі пішла прямо містика. Крім імені, схожості зовні і зростом, вони виявилися й одного віку.

Валентина Ксенофонтівна, 1927 року народження, яка вже кілька років живе у геріатричному пансіонаті, що у Придніпровську. Так склалося в її житті, так розпорядилася доля. З рідних у неї лише племінник, який живе в Росії, і більше нікого. Ось так, близько чотирьох років тому й почалася наша дружба і бажання спілкування, яке дарувало радість.

Це дивовижна людина. Інтелігентка з ясним, живим розумом, начитана. Читає постійно і зараз. Коли приїжджаю до неї, постійно на столі нова книжка класиків: Стендаль, Шекспір, Толстой, Тургенєв – і цей список можна продовжувати і продовжувати. З прочитаного вона цитує висловлювання, діалоги з книг. З нею дуже цікаво поговорити на будь-які теми.

Рід її йде від дворян. Родом вона із села Грекове, що в Росії, колишнього дворянського гнізда її прадіда, звідси і дівоче прізвище. Коли їй виповнилося 5 років, померла мама, і незабаром старший брат, перебравшись у місто, забрав її із собою, замінивши їй батька.

Друга світова війна. Валентина приписала собі рік народження в надії потрапити на фронт, але залишалася добровольцем в тилу. Баржа із зерном, яка підійшла до міста, затонула в результаті нальоту німецької авіації. Валентина була в числі добровольців – юнаків і дівчат, які викликалися рятувати мішки із зерном з води. А надворі – листопад. Як результат – важка хвороба. Евакуація в Казахстан. Добрі люди виходили її кумисом, інших ліків не було. Але хвороба не пройшла безслідно, вона більше не могла мати дітей. Було ще багато важких травм і хвороб, але вона мужньо подолала все, довівши своє бажання жити.

Щасливий шлюб, люблячий чоловік. Цікава робота. Пройшла трудовий шлях до директора кінотеатру. Повага колег. Знання своєї справи. І зараз вона може багато чого розповісти про кінофільми і легендарних кінозірок тих років.

Віктор, син старшого брата, який рано пішов з життя, став їй рідною дитиною. На жаль, овдовіла вона теж рано, коли була ще досить молодою жінкою. «Вітенька, мій Вітюша», – так лагідно вона до цього дня називає свого чоловіка, з любов’ю дивлячись на портрет над ліжком в її малесенькій кімнатці в Будинку пристарілих.

Вся моя сім’я полюбила бабусю Валю, а вона прив’язалася до всіх нас, стала нашою бабусею.

28 січня моїй бабусі Валі виповнилося 90 років. Що, ахнули?! Так-так 90 років!

Ми готувалися до цього дня. Щоб свято вийшло справжнім, я приїхала до неї в гості разом зі своїми батьками. Торт, кошик квітів з орхідеями, повітряні кулі, подарунки. Все це увірвалося в її маленький, одноманітний світ. Убралася, нафарбувала губи, причепила брошку для особливих випадків, і от наша ювілярка найкрасивіша!

Очі повні сліз, сліз радості і захвату, і боязні злякати це щастя.

Накрили на стіл і приготувалися до зустрічі гостей, подружок із сусідніх кімнаток. А ось і гості, давайте швидше до столу, будемо вшановувати іменинницю. У кожної з них своя доля, яка привела їх у цей Будинок, але коли вони, як діти, раділи цьому святу, влаштованому і для них теж, розумієш, що таке радість.

З них усіх наша бабуся найстарша і найбойовіша. Вони за нею як за кам’яною стіною. Командир! Люблять і поважають її дуже. Себе та інших не дозволять образити.

Навесні у нас грандіозні плани – поїздка на дачу. Вона дуже чекає цієї події, а також хоче познайомитися з нашими улюбленцями спанієлем Сімбою і лабрадором Златою. І це обов’язково буде, тому що наша бабуся НАЙКРАЩА!

Оксана ВОВК. м. Дніпро.