На Дніпропетровщині початок реформування аграрного сектора розпочалося не з кучмівського указу 1999-го року, а значно раніше, коли було створено ТОВ «Агрофірма «Орільська».

«Нам було нелегко, – згадує Михайло Пред, який у ті часи обіймав посаду заступника директора і головного ветлікаря АФ «Орільська». – Нас попереджали: куди ви, мовляв, поперед батька в пекло лізете? Будьте, як всі, чекайте свого часу. Але тоді і Вадим Нестеренко, і Юрій Мазан, взяли відповідальність не лише за себе, а й за тих багатьох людей, які працювали поруч і повірили їм. А згодом колгоспи почали остаточно розвалюватися. І охопило село суцільне безробіття і безгрошів’я».

«Лан» попросився до гурту

Хоча на базі колишнього колгоспу «Ленінець» у Левенцівці після реформування створили КСП «Лан», жителі невеликого села не могли зрозуміти, чому у сусідній Керносівці усі поля зорані і засіяні, а в них і після реформування вітер здебільшого бур’яни полем ганяє. Чому з високих трибун говорили, що людина стала господарем своєї землі, а насправді власники паю не могли отримати свої виплати ні в грошовій, ні в натуральній формі.

Кажуть, що українці – люди терплячі. Ось і тут терпіли селяни і чекали свого зоряного часу. А він чомусь до них був недосяжним. Борги КСП «Лан» щороку зростали, кормів для тваринницької галузі, коштів для придбання міндобрив, засобів захисту рослин не вистачало.

Терпець у левенцівців увірвався у 2004-му році, коли вони своєю громадою звернулися до агрофірму «Орільська»: «Давайте разом хазяйнувати будемо! Але є одна проблема: у нас немає ні насіння, ні добрив, ні кормів, ні грошей, крім бажання працювати».

На тому й зійшлися. Директору КСП «Лан» Володимиру Лук’яненку запропонували очолити елеватор у Перещепиному, а керівником новоствореного ДП «Агрофірма «Мрія» було призначено Михайла Преда.

«У той час, як в інших господарствах розпайовували землю, роздавали майнові паї, ми зробили все, аби врятувати людей від зубожіння і зберегти структуру – ферми, бригади, техніку. Як нам не було складно, особливо у перші роки становлення, не було жодного випадку, аби люди не отримали зарплату, – згадував Михайло Пред.

З династії ветлікарів

Михайло Пред народився у Керносівці, там і школу закінчив, служив у прикордонних військах. Після армії повернувся у рідне село, де зустрів свою долю – Катерину Анатоліївну, яка після навчання була направлена на роботу у місцеву школу вчителем біології. Доля подарувала їм двох донечок, а 34 роки спільного життя пролетіли як один день…

Дід Михайла Олександровича Семен Якович Пред у 1935 році закінчив школу фельдшерів. А тому на війну був призваний 24 червня 1941 року Перещепинським РВК у якості ветсанітара, лікував на фронті коней. Ветлікарем працював і старший брат – Олександр Травецький, ветлікарями за порадою Михайла Олександровича стали і два його племінники – Михайло Травецький та Михайло Пред.

Досвід роботи ветеринарним лікарем у Михайла Олександровича лише в АФ «Орільська» 17 років! На його думку, випадкових людей цієї професії не буває і лікар ветеринарної медицини з людьми працює навіть більше, ніж з тваринами. Тому що тварину можна вилікувати медпрепаратами, а до людини треба знайти особливий підхід, який базується на довір’ї і взаєморозумінні.

Коли у тодішньому колгоспі «Орільський» виникла потреба у трактористах – пішов вчитися. Згодом така необхідність виникла у ветлікарях. Пішов тоді Михайло Пред у Новомосковський радгосп-технікум. А згодом поїхав здобувати вищу освіту у Харківський зооветеринарний інститут, де застав тих науковців, за посібниками яких навчався у технікумі: професорів Івана Олексійовича Калашника, Івана Івановича Магду, Володимира Кириловича Чернуху, Дмитра Денисовича Логвинова.

Отримавши диплом з відзнакою, поїхав у Керносівку, хоча з такими знаннями і з такою виробничою практикою можна було б зайнятися науковою діяльністю і продовжити навчання в аспірантурі.

Вісім років знадобилося ветлікарю АФ «Орільська» Михайлу Преду, аби оздоровити хворе на лейкоз поголів’я, за розробленою спільно з ветслужбою району схемою. З цією ж проблемою він зіткнувся і в АФ «Мрія» вже на посаді директора.

«При такому захворюванні молоко ми могли реалізовувати лише після первинного обробітку, – говорить Михайло Олександрович. – Якщо порахувати, що молоко, яке ми доїли від хворих корів, треба ще й пастеризувати, а потім його реалізувати за ціною нижчою, ніж свіже молоко, вихід був простий – повністю вивезти поголів’я. Але ми пішли іншим шляхом – 107 голів ВРХ ми оздоровили за своєю перевіреною схемою.

Пізніше в АФ «Мрія» придбали червону степову породу, районовану у нашій місцевості, згодом отримали статус племгосподарства, що дає змогу вирощувати цю невибагливу до умов утримання худобу і продавати нетелів на зовнішні ринки.

Чи вигідне тваринництво?

Спочатку цю галузь у господарстві намагалися зберегти не скільки з економічних міркувань, стільки із соціальних. Оскільки Левенцівка – село невелике і до найближчого промислового центру, яким є Новомосковськ – 60 км, крім місцевого агроформування, роботу людям знайти ніде. Сьогодні в АФ «Мрія» трудиться близько 150 селян, у т. ч. у тваринництві – близько 40.

Директор розповів, що за останні шість років жодного нетеля не реалізовано у межах України. Хоча, за його словами, «саме ця порода на соломі дає молоко». Отож і виходить, що левенцівських нетелів забирають у Туркменістан, Таджикистан, Узбекистан. Зарубіжні партнери наскільки задоволені придбаною в Україні худобою, що постійно нагадують про свої потреби.

Хоча перед укладанням контрактів представники сонячної Азії досить прискіпливо вивчали самих тварин, схему їхньої годівлі, а найбільше їх цікавило таке питання: чи вразлива червона степова порода до захворювання копит у спекотну погоду. На той час у Левенцівці було надто тепло. І вони пересвідчилися, що знайшли саме те, що шукали.

«Можна було б замість люцерни, кукурудзи на силос вирощувати більш рентабельні культури, – аналізує Михайло Пред. – Але куди подіти 40 людей, у яких сім’ї, діти?».

Шампіньйони

Якщо в АФ «Орільська» шампіньйони вирощувались давно, то у «Мрії» вирішили повністю переобладнати приміщення колишнього корівника, залишивши від нього лише стіни. Таким чином, було працевлаштовано ще 62 людини. Агрофірмівська маршрутка забирає зранку на роботу селян з Панасівки, Багатого, Шандрівки, Керносівки, Михайлівки, Гнатівки.

Із самого початку цю важливу ділянку роботи очолює Сергій Вільховий. До речі, нещодавно він разом з директором брав участь у конференції «Шлях до стабільності», яка проходила в Одесі за участю виробників шампіньйонів з Нідерландів, Польщі, Італії, Франції, Туреччини, Австралії, Англії, України.

Учасники конференції обговорювали питання вирощування грибів, їх ціноутворення, реалізації, захисту від хвороб. Тут же – зразки техніки, засоби захисту, компости для вирощування грибів.

Кадри вирішують все

У свій час головним зоотехніком була Ніна Василівна Качур. Чотири роки поруч з нею трудилася та набувала досвіду молодий спеціаліст Надія Пристайло. Це вона тоді сказала, що «з Надії діло буде!». Так і сталося. Надію Пристайло називають у господарстві перспективним фахівцем, яка «живе тваринництвом».

П’ятий рік працює головним агрономом Олександр Павлюк, який теж вболіває за справу.

На машинно-тракторному стані АФ «Мрія» можна побачити і нову імпортну техніку, і комбайни, які ще «вибивав» у районі славнозвісний Анатолій Антонович Щудро. Наприклад, на такому комбайні працює механізатор Михайло Гейко. Він і сіє, він – молотить, він – косить, яку б техніку йому б не довірили. Добре виконує свої обов’язки механізатор Мирон Михайлишин, а Борис Марченко свій комбайн «Дон» успадкував від свого батька Володимира.

До речі, у «Мрії» запроваджено КТУ. Так-так, коефіцієнт трудової участі, який стимулює людей до роботи та дає змогу отримувати значно більшу, іноді вдвічі, зарплату.

«Розумієте, можна працювати «від і до» і сильно не хвилюватись, – каже Михайло Пред. – А можна всю ніч навколо трактора «чаклувати», аби він вранці працював, як годинник. Чому б людину за це не заохотити?».

Є у «Мрії» і свої династії. Микола Іванович Мороз був бригадиром, пішов на пенсію, зараз його місце зайняв син Юрій. Федір Олексійович Голуб – завмайстернею, син Олександр – головний інженер, другий син Сергій – завмехтоку, дружина Валентина Володимирівна – головний економіст з часу заснування агрофірми.

Добрі директорські слова пролунали і на адресу Івана Івановича Шевченка. Як сказав Михайло Олександрович, він людина з великим досвідом, але дуже відповідальна.

«Наші люди дорожать своїм авторитетом, – сказав директор, а тому напередодні Дня працівників сільського господарства щиро дякую їм за працю, за сумління, за чесність».

Село живе, село працює

Як і за радянських часів, у базове господарство «Мрія» люди звертаються за вирішенням соціально значущих проблем села. Напевно, Левенцівці поталанило, що у них є три депутати – Вадим Нестеренко – у Верховній Раді, Юрій Мазан – в обласній, Михайло Пред – у районній. Дякуючи їхнім зусиллям, у селі з’явився дитячий майданчик, завершується капітальний ремонт дитсадка, де виховуватимуться діточки з двох сіл – Левенцівки та Михайлівки. За рахунок коштів господарства утримується Будинок культури, хоча він і переданий на баланс сільської ради. І стоїть у центрі села цей клуб, як лялечка.

Як бачимо, можна і в наших умовах працювати, отримувати результат, а не скаржитися на життя. І мріють у «Мрії» про те, що зовсім небагато часу пройде, коли працювати на селі буде престижно, а жити – почесно.

Іван БОЙЧЕНКО. Новомосковський район, Дніпропетровська область.

На знімках:

Директор Михайло Пред.

Головний бухгалтер Ольга Мосійчук, головний економіст Валентина Голуб свою роботу знають і люблять.

Головний зоотехнік Надія Пристайло, головний ветлікар Валентина Дудник, завідувач МТФ Світлана Ткачук впевнені, що кращі часи для тваринницької галузі ще настануть.

Механізатор Михайло Гейко, помічник комбайнера Роман Столбовський, механізатор Сергій Ольєха.