Поточний № 20 (1258)

23.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

На Брильовому шляху


31.05.2012

Людина, яка любить і знає сій рідний край, завжди шанована суспільством. У Петриківці серед багатьох це Михайло Тимошенко, Заслужений вчитель України, ветеран праці. У свої 75 Михайло Олексійович залюбки допомагає краянам в багатьох громадських справах, його мудре слово і зараз знаходить відгук в юних серцях. Нещодавно за ініціативою в.о. директора РК ЗК «Петриківська ЦБС» Наталії Шумейко він провів для молодих шанувальників історії екскурсію Петриківкою.


Михайло Тимошенко на Бриьовому шляху (другий зліва) із шанувальниками історії рідного краю.


Територія сучасної Петриківщини входила раніше до земель Війська Запорозького низового. До Протовчанської паланки, як пише в першому томі «Історії запорозьких козаків» Дмитро Яворницький, належали Петриківка, Курилівка, Шульгівка, Проданівка, Галушківка. Вздовж земель Протовчанської та Орільської паланок з північного заходу на південний схід пролягав Чумацький , або Брильовий шлях (ще є Кримський, Злодійський, Переволочанський). Він ішов на Петриківку, Чаплинку, повз Михайлівку, Обухівку, Кам’янку і Мануйлівку. На Петриківщині, як і у всій Україні , діяла система оповіщення на найвищих точках. Вибиралися спостережні пункти, щоб можна було побачити сигнал про небезпеку – чорний дим. І одразу вистрелити і запалити просмолений сніп.
На одному з таких курганів, Четвериківському, що знаходиться біля крутого поворота в напрямку Полтави, Михайло Тимошенко розповів історію, яку дитиною запам’ятав під час війни:
- При німцях тут була колиска, де збиралися парубки й дівчата. У 1942 р. її побачив німецький льотчик і захотів погойдатися й собі. Марія Шовкопляс і каже: «Згодна, але качаємося під рубель!» (тобто, коли струни колиски стають паралельно землі). Їй прив’язали плаття до ніг і почали. Розгойдали колиску так, що німець не втримався, вилетів і впав. Марія протрималася довше і тим німцю втерла носа.
Далі були Дорошківка, Десята козацька сотня, Брильовий шлях.
- Наприкінці XІX ст. Петриківка налічувала близько тридцяти тисяч жителів, - оповів Михайло Олексійович, - історично вона стала торговим центром краю. Брильовий шлях ішов із Могилева на Підкряж і Супину по північній околиці Петриківки і виходив на Білу Церкву. Його і зараз видно, це наче «корито», бо колеса бричок розбивали і розпорошували пісок. Після покладення твердого покриття по існуючій дорозі Брильовим шляхом перестали користуватися.
ПРО ДІТЕЙ ВІЙНИ
Після змістовної екскурсії Михайло Тимошенко поділився своїми життєвими роздумами:
- До війни за Петриківкою в сторону Магдалинівки були хутори Кальницького, Олійника, Манейла, Торохтія, а де Кряжова гора – Виселки. Там жили люди і добре господарювали. За це їх розкуркулили… У моєї дружини Галини Василівни дід Павло був кумом Мічуріна, він вирощував і продавав помідори. Його розкуркулили за «культурний город». Зараз на місці цих хуторів за Петриківкою бугри та бур’яни. Примусова колективізація була неправильною. Але сьогодні експлуатація людини праці набагато більша, ніж тоді…Мій батько загинув на війні, біля хутора Новоукраїнського Краснодарського краю. Після четвертого класу я вже робив на конях, хомут було важко підняти. Ровесники теж допомагали мамам і вдома, і в колгоспі. Все відбудовували після війни, поставили хати. Тепер людей змушують бігати по судах, щоб отримати встановлену надбавку. Оце така плата за те, що наші батьки полягли на війні? А щоб отримати власну тисячу гривень, треба телефонувати кудись аж у Київ… Невже не можна було зробити як раніше? Здається, Київ «прив’язаний» для того, щоб до каси найменше людей потрапило.
Страшною несправедливістю вважаю те, що в Україні досі існує величезна прірва між мінімальними та максимальними пенсіями. Чому бідність, яка допікала старшому поколінню в молоді літа, супроводжує їх і донині?
ДЕПУТАТИ ПОВИННІ БУТИ НАРОДНИМИ
- Трансляції сесій Верховної ради по телебаченню я б заборонив,- продовжує ветеран. -Якби учні на уроці вели себе отак, як ведуть себе народні обранці, то нічого путнього з них не вийшло б. Скільки не намагається Юрій Кармазін внести гарні поправки, однак всі голосують проти за помахом руки одного з депутатів. Виходить, у такій кількості Верховна Рада не потрібна. Чи не в кожного з них охорона. Який же ти народний депутат, якщо тебе охороняють від власного народу? Під час війни діти керівників держави воювали на фронтах. Сьогодні діти «еліти» вчаться в спеціалізованих школах, їх теж охороняють…
ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ І КАЗКУ
Мова наша милозвучна і співуча. Той, хто не хоче нею говорити, не поважає наш народ. Він не може бути керівником. Як це так – жити в Україні і не бажати знати мови її народу? Особливо розперезалося телебачення. Гарну українську можна почути лише на двох–трьох каналах. На інших за вечір показують три–чотири серіали російською, часто з нецензурщиною. Спитаєш – а що було в них? Нічого людського – стріляли, пили горілку, били і ґвалтували.
Скільки раніше було казок, передач для дітей!
У казці закладена мудрість поколінь. Про Колобка, Вовка і Лисичку, Козу–дерезу - це філософія. А зараз дитина, як надивиться на тих потвор, то й не засне. Дітям треба показувати людську душу, повну добра одне до одного. Коли сієш добро, то добро і повертається, виховується совість. Діти і онуки – наша надія і мрія. Насилля на телеекрані треба заборонити, як це зроблено у Канаді.
УЗАКОНЕНА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ
Старше покоління завжди знає вихід зі скрутних становищ. Треба думати, щоб людина, яка закінчила школу чи інститут, мала можливість працювати. Сто років тому Столипін давав селянам землю, кредити і на п’ять років звільняв від податку. Чому молодь тікає у міста? Бо немає умов для роботи і відпочинку у селах. Якщо землю віддадуть в одні руки – це зовсім позбавить село перспективи на виживання. Чому газ відданий у приватні руки? Що його власник зробив для його створення? Природні ресурси, заводи, залізниці мають належати усьому українському народу. А ми ж натомість штучно створюємо мільярдерів, потім обираємо їх у парламент і чекаємо добрих законів для себе…
Ніхто не питає у ветеранів: як і що треба робити? Навіть найпростіше – корупцію – неспроможні подолати… Зараз можна критикувати посадовців. Але якщо скажеш на когось конкретно, що саме він украв – можуть і до суду потягти. Зараз так – украв з дотриманням закону. Досі закон не один для всіх, як мало б давно бути.
…Певно ж, це лише частка мудрих і справедливих думок ветерана педагогічної праці Михайла Олексійовича Тимошенка, який звик виховувати дітей, чужих і власних, чистим серцем і ясним розумом. Чи почують ці думки ті, кому вони адресовані? Обов’язково. Але коли це станеться – невідомо. Бо рука, що махає «соб» чи «цабе» в українському парламенті, належить одній людині. А життя всього народу, погодьтеся, від помаху руки однієї людини не повинно залежати.
Григорій ДАВИДЕНКО.