Поточний № 37 (1224)

23.09.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

На Гуляйпільському плато


20.11.2015

У межі привільного Покровського району своєю північною частиною заходить Гуляйпільське плато – узвишшшя над рівнем моря, фундамент якого складають тверді породи. На Покровщині, або «степовій Елладі», як називав цей мальовничий край Євген Маланюк, знаходиться козацька могила «Майдан» – найвища точка Дніпропетровщини, її висота дорівнює 211 метрів. Навколишні хвилясті степові рівнини краю густо помережані іншими могилами, степовими балками, кряжами, байраками, долинами річок Вовчої, Янчура, Ганчура, Кам’янки, Берестової.сь який розвинений рельєф характерний для Покровського краю.

Між тим у цих непростих умовах півдня українського Степу з невеликою, а часом критично низькою кількістю опадів люди навчилися добре господарювати на землі. Сьогодні довкола Гаврилівки та Підгаврилівки Покровського району яскравим смарагдовим килимом вкриті навколишні поля. Це озима пшениця ТОВ «Зоря», де генеральним директором заслужений працівник сільського господарства України, депутат обласної ради Анатолій Пучка. Ось що розповідає Анатолій Давидович про цей своєрідний феномен в умовах цьогорічної бездощової осені:

– Ще з 2002 року ми стали активно впроваджують трипільну систему обробітку землі з використанням парів. І якщо на початку наші колеги з інших господарств цього намагались не помічати, тепер у багатьох агроформуваннях нашого району йдуть саме нашим шляхом. Саме цей досвід в зоні степового ризикового землеробства дає можливість з року в рік отримувати високі врожаї (до 60 центнерів з гектара пшениці і понад 30 центнерів соняшнику). Скажу так: за умови повсюдного запровадження трипільного обробітку землі з використанням парів наша область зможе збирати 6 млн. тонн зернових, а Україна – всі 120! Ось і цієї бездощової осені наші озимі поля зеленіють хорошими сходами. А напередодні професійного хліборобського свята хочу побажати усім здоров’я, а також миру на нашій рідній українській землі.

Біля Дібрівського лісу, де браталися колись легендарні повстанські загони – гуляйпільські Нестора Махна і покровські Феодосія Щуся – їхні славні нащадки з Великомихайлівки трудяться cьогодні в ТОВ «Дібрівське». Його виконавчий директор Віталій Василенко впевнено дає лад чималому господарству:

– Ми знаходимося «під крилом» «Зорі», тому використовуємо вже перевірені часом їхні методи роботи на землі, – розповідає Віталій Володимирович. – Товариство орендує 2800 гектарів ріллі, на яких працює сьогодні 153 чоловіки. Через невелику кількість опадів пшениця дала влітку лише по 35 центнерів з гектара, тоді як минулого року було 58. Зараз по парах озима в хорошому стані. Товариство соціально спрямоване, прагнемо, щоб люди села були задіяні. Перший рік тримаємо 154 голови абердин-ангуської породи, це додаткові робочі місця скотарів, працівників на заготівлі кормів тощо. Плинність кадрів низька, чимало людей працює ще з колгоспних часів.

Про стабільність і надійність господарства можна судити по кількості в ньому трудових династій. Разом із досвідченим механізатором Володимиром Ногою трудяться два його сини: Сергій став ветлікарем, Андрій працює слюсарем, Олександр Слободяник добре вправляється на К-700, син Андрій трудиться скотарем. З 1991-го року працює механізатором Сергій Діденко, його дружина Богдана Миколаївна – у городній бригаді, де є три теплиці і півтора гектара землі.

Як сказав директор Віталій Василенко, якщо є бажання і голова на плечах, то випускник ПТУ поряд із досвідченим механізатором за два-три місяці освоює «Джон Дір»: «Всі можуть бути і з вищою освітою, але в сільському господарстві завжди потрібні люди, які можуть щось професійно робити власними руками – механізатори високої кваліфікації, слюсарі, токарі, зварники, будівельники. Дуже важливим є вміння працювати на кращій сучасній техніці. Без цього сьогодні важко досягти надійних результатів, адже суттєво зріс податок з гектара оброблюваної ріллі... В ремонті наша техніка простіша, у ній добре розбирається головний інженер «Дібрівського» Ігор Антибура. Щодо іноземної складніше, іноді доводиться викликати спеціалізовані ремонтні бригади з комп’ютерним обладнанням, а це недешево. Тому велику увагу приділяємо рекомендованій експлуатації такої техніки.

Надійне майбутнє господарства напряму залежить від довіри основних його партнерів – власників землі. Тому у «Дібрівському» в першу чергу при прийомі на роботу беруть дітей своїх пайовиків. Орендна плата видається на рівні «Зорі» – за 5 гектарів ріллі його власник отримує 2 тонни пшениці, тонну силосу або 300 кг силосу чи 100 кг борошна, тонну соломи, крупи – кукурудзяну, горохову, 100 кілограмів соняшнику. А ще товариство надає послуги з оранки городів та максимально враховує конкретні побажання кожного власника паю. Тому «Дібрівському» і довіряють люди.

Окрім прямих суто виробничих та партнерських обов’язків, у Великомихайлівці є і соціальна сфера, де завжди широке поле діяльності. Відтак ТОВ «Дібрівське» допомагає сільській культурі: придбали необхідну апаратуру, аматорам сцени – костюми для виступів. Є у селі і дитяча футбольна команда «Іскра». Господарство утримує в належному стані стадіон, футбольне поле. А влітку відремонтували душові для спортсменів, паркан. В селі, де любов до здорового способу життя, дух співпричетності до загальних справ прищеплюються змалечку, і діти легше знаходять власне місце в дорослому житті. ТОВ «Дібрівське» живе і працює на доброму ґрунті.

Хай щастить вам, хлібороби славного краю, в житті і усіх добрих починаннях для блага України!

Григорій МИКОЛАЙЧУК. Фото Івана БОЙЧЕНКА. Покровський район, Дніпропетровська область.