Поточний № 44 (1231)

16.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

На майданах уся Україна


07.04.2014

НА СОРОКОВИНИ загибелі Героїв Небесної Сотні на поминальні Народні віча у столиці України та її містах у неділю 29 березня зійшлися мільйони українців. Люди досі до глибини душі вражені страшним, небувалим звірством донедавна правлячого режиму – спланованим вбивством на Майдані та поза ним сотень учасників акції…

До майдану Незалежності у Києві увесь день минулої неділі звідусіль ішли люди. Йшли родинами, часто з малими дітьми, з квітами в руках. Ними внизу всуціль встелені вулиці Грушевська та Героїв Небесної Сотні (колишня Інститутська), майдан Незалежності і підходи до стадіону «Динамо», де люди стояли під кулями. Між квітами, барикадами і запаленими свічками на спомин душ фото полеглих героїв. А ще чимало сердечних віршів, присвячених полеглим на цих крутосхилах:
Майдан – це символ України,
як прапор, герб і гімн.
Небесна Сотня – наша слава,
довічна пам’ять їм!
Вони життя своє віддали,
за честь, за волю навіки,
Герої мужні не вмирають,
вмирають – вороги!
І до болю щемні рядки на одному з вже збудованих пам’ятників:
Сини мої, Брати мої!
Простіть мене, що не вберіг вас
від кулі снайпера.
20 лютого 2014 року. Киянин.
Слава Україні!
Важко словами передати недільний трагічно-піднесений дух Майдану. Таким він, поза сумнівом, буде завжди. Відтепер в Україні є свій Пантеон Національної Слави, і знаходиться він тут, в самісінькому центрі Києва. Зі сцени Майдану лунали слова молебню за полеглих, заклики «живімо не лише за себе – живімо тепер й за них!», як сказав поет Юрій Титов. І вимоги до влади чітко дотримуватися побажань Майдану, визнаного народного рупору, діяти виключно в інтересах народу України. З підписанням Угоди про Асоціацію з Євросоюзом українська влада має швидше запрацювати по-європейськи – бути менеджером на службі в людей, а не навпаки, як було досі.
Події на Майдані стверджують нашу націю і її вільнолюбний дух у всьому світі. У Києві довелося зустріти громадянина Німеччини в літах, який через перекладача сказав: «Того, що трапилося у вас на Майдані, не було ніде у світі у мирний час…». Тепер уся Україна тут плаче та сумує, плекає надію, що всі жертви були не даремними, що на шлях добра, правди і справедливості для народу ми стали і з нього ніколи не звернемо. Хоча викликів на ньому ще дуже багато, як зовнішніх, так і внутрішніх.
- Абсолютна більшість моїх земляків з Краматорська проти військової агресії Росії в Криму, - розповів «Сільським новинам» водій Володимир Мазурик. – Чого вони туди зайшли, там що, хтось над кимось знущався? Ні! Так і в нас – живуть не лише українці, а й люди інших національностей, мирно і дружно. І ніхто ні до кого не має претензій за те, що не тією мовою розмовляє. Головне – будь людиною, ми ж розуміємо одне одного. Та дехто, бачу, кому нічого сказати, лише про свій «язик» теревенить. Так йому що, за це якісь більші за всіх інших права треба дати? Абсурд та й годі. Незабаром ті, хто в Криму чекав «визволення», гірко прозріють. Бо ми в Донбасі краще знаємо, як живуть люди в глибинці Росії.
Дійсно, навіть їхній прем’єр Медведєв нещодавно визнав, що у Федерації більше двадцяти мільйонів людей знаходяться за межею бідності. Відомо, що їхня економіка сировинного напрямку тримається виключно на корисних копалинах, які ще є. Але ж вони не вічні! І тоді буде справжній крах, помножений на багатонаціональність підкорених народів. Тому Україна і стала на європейський шлях реформ, щоб надійно почуватися у світі.
Вочевидь, обрана нами дорога не радує очільників Росії. І вони бездумно кидають свої війська вперед під виглядом «захисту одноплемінників». В одній з книг про недавню загарбницьку війну в Чечні її автор, офіцер російської армії, згадуючи всі жахи, що трапилися з росіянами на чужій землі, написав гіркі слова присвяти «Суспільству, яке послало дітей на смерть, присвячую». Та навіть страшні одкровення воїна, якому дивом вдалося вижити, не спиняють агресорів – адже їхніх власних дітей у військах немає…
Та Україна не маленькі кавказькі республіки, які федеральний режим роками намагається почергово підкорити. І нам перед очевидною військовою загрозою необхідно поєднати у справжній моноліт усі українські війська і зробити все для матеріального і фінансового забезпечення захисників Вітчизни. А ще ветеран афганської війни Віктор Білик з Царичанки пропонує законодавчо дозволити в селах і селищах створювати народні ополчення з воїнів-добровольців, вік яких перевищує граничний вік військовослужбовців запасу. Щоб у разі необхідності вони мали законне право взяти до рук зброю і допомогти армії дати відсіч агресорам. Це щось на зразок сотенних сіл у колишній нашій Гетьманщині. Вочевидь, думка вельми слушна, яка вже реалізується подекуди на Київщині, Полтавщині тощо, де чоловіки збираються у вихідні і займаються фізичною та бойовою підготовкою.
А у Верховну Раду вже направлені подання Збройних сил України про необхідність змін у діючому законодавстві. Зокрема потрібний цілий комплекс гарантій соціального і правового захисту військовослужбовців, гідне грошове забезпечення, визначення граничного віку перебування в запасі, збереження робочих місць за мобілізованими з приватних підприємств тощо. Патріотизм громадян має бути гідно поцінований державою.
Півтора місяця тому великою кров’ю ми виграли бій проти свого тирана, який чкурнув десь у непричинені двері. Та у вікні «намалювався» його брат-подільник, який, як кажуть, хоче виграти у нас війну. Тож готуймося, браття, морально і фізично до належної відповіді і чужому тирану. Такої, яку давали раніше наші предки усім зайдам на нашу священну землю.

Григорій УКРАЇНЕЦЬ. м. Київ.