«Коли 24 лютого пролунали перші вибухи, люди вже працювали у полі. Зібрав колектив. Спитав, що робимо. Відповіли – працюємо. Відтоді не зупинялися, – розповідає Клеман. –  Війна триває вже вісім років. Наші землі у 120 км від фронту. Раніше, правда, ракет не було й масштаби зараз інші. Та думок тікати не було». 

Рідні, що залишаються у Франції, благали Клемана виїжджати. Найбільше наполягала сестра. Та його відповідь була однозначною – залишається з колективом. Аби люди були впевнені у завтрашньому дні, компанія надала кожному фінансову допомогу. Сім’ї співробітників убезпечили.

«Майже сто людей автобусами відправили до Франції. Це діти від трьох місяців до 18 років та жінки. Розмістили їх у орендованому готелі. Із цим допомагала і тамтешня влада», – ділиться керівник агропідприємства.     

Самі ж стали до роботи на Дніпропетровщині. Його команда обробляє понад 20 тисяч гектарів української землі. Щороку збирають 70 тис. тонн зернових. З війною обсяги не зменшили. Та з логістикою стало складніше.

«Частину залишаємо в Україні. Інше експортуємо до Німеччини, Польщі, Румунії. Стоїмо, так би мовити, на захисті продовольчої безпеки. З війною доставляти його складніше. Постійно моніторимо ситуацію із «зерновими коридорами», – пояснює Клеман. 

На зв’язку він і з захисниками України. Допомагає підрозділам і батальйонам та чекає на перемогу. Як зустрічатиме цю подію, ще не знає. Втім, припускає – щонайменше тиждень буде не на зв’язку. 

«В українців є традиція. Вони завжди зустрічають людей смачними стравами та накритими столами. Я швидко до цього звик, хоча у Франції такого немає, – посміхається Клеман. – З перемогою, мабуть, накриємо величезний стіл. Людям прийдеться забути про мене бодай на тиждень».

Ділиться, у громаді, де веде бізнес та у розбудові якої бере участь, зводить будинок. Із миром планує перевезти сюди дітей та дружину.