Поточний № 15 (1202)

24.04.2018

Нащо Орелі така «любов»?


06.04.2016

На степову перлину України, як cправедливо величають річку поети, не перестають поривати очі різні люди. Своєрідний експеримент вже кілька років триває у Туровому Царичанського району на правобережжі Орелі. Поруч із Лелією, комплексною пам’яткою природи загальнодержавного значення із різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю, розташованій на пагорбі льодовикового походження, вузькою смугою простяглося село.

За ним ближче до річки - мальовничий краєвид орільської заплави: луки, гаї з листяними деревами та кущами.

Та віднедавна ця місцина змінилася до невпізнання. Ось що зафіксували в Акті 30 жовтня 2015 року активісти Царичанської районної громадської організації «Комітет порятунку Орелі»:

«Ми, що нижче підписалися, Валентин Коваленко, Григорій Давиденко, Алла Мальченко, Олексій Хребто, Юрій Тонкошкур склали цей акт про те, що на території Царичанської селищної ради в селі Туровому на приблизно 20 гектарах земель правобережного резерву Національного природного парку «Орільський» зроблені величезні перетворення природи:

1) за 15 метрів від берегової лінії на озері Широкому вирите штучне озеро площею більше гектара, набагато глибше дна річки, зв’язане з нею проритим метровим каналом;

2) спиляні кількасот дерев листяних порід побіля Орелі, деякі з них мали більше метра в обхваті;

3) певна частина заплавних лук та знищеного лісу засаджена;

4) на прилеглих до озера піщаних землях працює навантажувач піску, автомобіль

КрАЗ АЕ 23 27 СР вивозить пісок на прилеглі балки і засипає їх;

5) окрім цього, поблизу озера ще зафіксовані екскаватор, драглайн, в озері працює земснаряд, через що стік води в Орелі, нижче за течією, практично відсутній;

6) копанням та вивезенням піску, подачею води з підземних свердловин, садінням саджанців та охороною зайняті близько 20 працівників;

7) значна частина перетворюваної приорільської території огороджена парканом.

Вважаємо, ці самовільні дії завдають величезної шкоди унікальній екосистемі Орелі та їй самій, обсяги шкоди повинні встановити компетентні державні органи. Будь-яку діяльність в заплаві Орелі поблизу Турового треба негайно припинити, сплюндрований прибережний ландшафт має бути відновлений!».

ЧУТКИ про турівське перетворення природи линули краєм і раніше. Та робота земснаряда, який щосекунди подавав на берег через напірний 250-міліметровий трубопровід практично увесь стік орільської води, що надходила в озеро проритим каналом, змусила наочно побачити його у пониззі, далеко за межами села. До того ж турівський земснаряд забирав воду з Орелі під час кількамісячного бездощового періоду з геть обмілілої річки… Ось якою побачила її тоді за півтора десятка кілометрів нижче за течією жителька Китайгорода Валентина Іващенко:

- Вода синя й зелена, стоїть, чути запах. Течії зовсім немає, болото болотом… Були з сусідкою Ольгою Любчич. Чому таке постійно робиться на річці? Хто в цьому винен?

Усіма роботами біля Орелі в Туровому керує Володимир. Делегацію з Царичанки зустрічає привітно, та геть несподівані для жителів краю дії відстоює жорстко:

- Ці землі – переважно власність приватного підприємця Ігоря Хижняка з Дніпропетровська. Ми відкриті люди, ні від кого не ховаємося. Чимало що куплено у людей на законних підставах і декілька садиб. Які в нас дозволи на перетворення природи? Так на своїй ділянці ви ж теж робите, що хочете? А це наша земля, ми на ній створюємо паркову зону, щоб не було ніде бруду. На придбаних садибах ростуть черешні, виноград, персики. Ставки, які ми відновлюємо, є на карті. Пісок видобуваємо і відвозимо в балки, береги ставків зрізуємо, щоб було пологіше. Спилюємо дерева, які ростуть, – осики, берестки, бо вони дупліють і падають. Садимо сосни, берези, дуби з розсадника. А Орелі ми нічого не зробили. Я закінчив біолого-екологічний факультет ДНУ імені Гончара. Підставою наших дій є любов до краю і річки. Навіть хотіли почистити Орільку, та нам сказали: «Давайте бабло!»

З місцевими селянами стосунки у нас хороші, а шлагбауми на дорогах поставили, щоб на автомобілях до Орелі ніхто не їздив, можна й пішки пройтися. Один із селян, щоправда, продав нам землю - сінокіс. Наступного року приходить і каже: «А можна, я й далі сіно коситиму?» В іншого корови нам скільки парканів зламали, він ось там їх пас... У нас є живий куточок – фазани, косуля, будемо випускати їх на волю. Всіх до Орелі пускаємо, школярі недавно в нас на екскурсії були.

Ось такі масштабні приватні наміри реалізуються у живій природі, визнаній науковцями і державними органами гідною заповідного статусу. Зовсім під іншим кутом зору дії підприємців у Туровому оцінює керівник робочої групи по створенню Національного природного парку «Орільський», доцент Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Вадим Манюк:

- Оріль – єдина річка у промисловій Дніпропетровській області, яка відносно непогано збереглася і має неповторну екосистему. Її прибережні землі зарезервовані під створення природного парку всеукраїнського значення! Робити будь-які перетворення природи в Туровому абсолютно неприпустимо. А щоб побіля Орелі відкрито вирубували заплавний ліс – такого у Дніпропетровщині ще не було… Та у 50-метровій водоохоронній зоні навіть лопату в землю заганяти заборонено, ці порушення Водного кодексу кваліфікуються статтями Карного кодексу України! Окрім цього, треба подивитися, чи не були знищені в Туровому тварини й рослини з Червоної книги України? У Приоріллі гніздиться 17 видів птахів, серед них орлан білохвостий, 27 видів жуків, 7 видів тварин і деякі рослини, внесені до цієї книги! Вони можуть зникнути з лиця Землі завдяки людині… Нам важливо зберегти всі оці багатющі природні цінності, створені без участі людини. Ні за яких обставин і найдобріших намірів не можна робити тут свою приватну оазу! Це вже природний національний парк, а власні паркові зони можна створювати десь у пустельних районах – винятково за дозволом наукових та державних органів, за погодженням з громадськістю, як вимагає Наказ Мінохорони навколишнього природного середовища № 168 від 18 лютого 2003 року, який затверджує «Положення про участь громадськості у сфері охорони довкілля».

Та попри однозначний науковий висновок, рішення Дніпропетровської облради від 16 жовтня 1998 року «Про резервування земель для Орільського національного природного парку по обидва боки Орелі», Указ Президента України В. Ющенка «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів» № 1129/2008 від 1 грудня 2008-го, рішення Царичанської селищної ради 2009 року про резервування земель для природного парку «Орільський», приватний парк на місці національного в Туровому… розбудовується! Звернення «Комітету порятунку Орелі» про припинення незаконного паркового будівництва зі згаданим актом в жовтні минулого року були направлені до Царичанської райдержадміністрації та прокуратури Царичанського району. Остання переадресувала його в обласну екологічну інспекцію. І ось на яку відповідь голові «Комітету порятунку Орелі» В. Коваленку спромоглася Державна екологічна інспекція у Дніпропетровській області в особі першого заступника начальника Д. Половиці 27 листопада 2015 р. (скорочено):

«Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підставою для здійснення позапланових заходів є обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб’єктом господарювання її законних прав, та частини 2 статті 6 вищезазначеного Закону України, проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цієї статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Тому Державна екологічна інспекція у Дніпропетровській області не має підстав для організації та проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо перевірки тверджень, вказаних у зверненні».

Чого ж не має серйозна, здавалося б, обласна державна організація для перевірки звернення, доцільність якого визнали і громадськість, і Прокуратура Царичанського району – підстав чи… бажання? Відповідь очевидна. Адже сфера її діяльності визначена «Положенням про державні екологічні інспекції в АРК Крим, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого Мін’юстом України 25 листопада 2011 року. Зокрема п. 4 «Положення» передбачає (скорочено):

«Державні екологічні інспекції відповідно до покладених на них завдань здійснюють державний нагляд за:

б) збереженням водно-болотних угідь, встановленням та використанням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг;

з) дотриманням законодавства щодо охорони, утримання і використання зелених насаджень;

и) дотриманням законодавства щодо збереження об’єктів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної та Зеленої книг України, збереженням та використанням екологічної мережі».

Тобто підстав для праці – широкеє море… Та мотивації до неї – жодної краплини. Поки контролююча державна організація уперто «не бачить підстав» для перевірки, у Туровому приватний парк розростається і цього року. Члени «Комітету порятунку Орелі» разом із депутатом Царичанської селищної ради Олегом Чорнобривцем склали вже другий Акт 19 лютого 2016 року про таке (скорочено):

«У Туровому Царичанського району на правобережжі Орелі у її водоохоронній зоні і далі щойно спиляні і лежать кілька десятків дерев осики, груші, кущів, догорає багаття з гілками. Ліс біля річки вирізаний вздовж русла вже приблизно на один кілометр, шириною до двохсот метрів. На місці Оляниної ями за 30 метрів від річки працюють екскаватор «Атlas 130 2E» та драглайн, які поглиблюють і розширюють озеро. На місце екологічного злочину прибув наряд Національної поліції з чотирьох чоловік».

Перед приїздом правоохоронців того дня наймані працівники припинили валити і розпилювати на дрова ліс, палити гілля і зникли. Втім, перетворення природи в Туровому продовжуються. А 5 березня ц. р. начальник Царичанського відділення Новомосковського відділу поліції головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області підполковник Роман Бурнаховський повідомив громадськість:

- Слідчо-оперативна група поліції 19 лютого 2015 року встановила: у селі Турове від правого берега річки Оріль до ста метрів завширшки на полі № 345 невідомими особами спиляні 35 дерев осики, які порізані і лежать на місці падіння. На балансі Царичанської селищної ради вони не значаться, поле безгосподарне, власника дерев немає. В ході перевірки встановлено, що даний факт не містить кримінального або адміністративного правопорушення, позаяк матеріальні збитки не завдані ні державі, ні фізичним особам. Тому відомості про факт знищення дерев до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесені. Пошук винних у їхньому спилюванні триває.

Тут уже відмова дещо інша. Хоча дивною від того вона не перестає бути. Адже ст. 13 Конституції України проголошує: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України… є об’єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією».

Та поки що таке тлумачення Основного Закону держави її захисникам не до снаги. А ось що з приводу турівських подій повідомив голова Царичанської РДА Сергій Турський:

- У Туровому є велика загроза для природи, ми направляли звернення до поліції про відкриття кримінального провадження за фактом знищення дерев заповідного фонду. У Дніпропетровську робоча група вже завершила підготовку проектної документації Національного природного парку «Орільський», тому ніякої самодіяльності на місцях допускати не можна. Та якщо нова поліція не реєструє кримінальний злочин за встановленими фактами, не виконує функціональних обов’язків, то нащо нам таке реформування? Незабаром у Царичанському районі відбуватиметься переатестація правоохоронної системи, сподіваюсь, що і громадськість візьме участь у цьому процесі.

Ще більш однозначний висновок з приводу турівських подій висловлює голова Царичанської РГО «Комітет порятунку Орелі» Валентин Коваленко:

- На мою думку, влада не виконує своїх повноважень. Раніше це видно було по Шульгівці Петриківського району, де людям, які відкрито протестували проти створення небезпечного об’єкта біля їхнього села, влаштували масове побиття на очах правоохоронців, а будівництво продовжили. Вдруге це підтвердило Турове - водоохоронна і прибережна зони Орелі знищуються теж на очах влади… Селищний голова говорить: «То не моє!» Поліції, прокуратурі, екологічній інспекції – усім однаковісінько. А голова райдержадміністрації Сергій Турський каже мені: «Подавайте на Хижняка до суду!» Чекайте, всі посадовці згаданих державних установ отримують зарплати з бюджету, будують Україну… Виходить, ми наймаємо собі владу, платимо їй. А тепер через її бездіяльність ще самі й судитися маємо, власним коштом наймати адвокатів? Хіба це не абсурд?

Дійсно, маса державних органів є, а захищати неповторну орільську природу – нікому.

Земля – наша. Та не ми нею розпоряджаємося…

Такі думки жителів Турового довелося почути з приводу діяльності приватних підприємців на приорільських землях. Говорить Віктор Гуштан, працює в домашньому господарстві:

- Споконвіку на толоках біля Орелі люди пасли телят і корів, тепер земель цих майже немає. Якщо допиляють ліс до краю - все, нічого не залишиться… Тут люди з діда-прадіда живуть, і землі їм завжди належали. Я лугове сіно три десятки літ косив у березі біля власного городу. Торік весною пішов у селищну раду, щоб заплатити за сінокіс, а вони й кажуть:

- А землі вже орендовані… Це не ми - в обласному відділенні Держгеокадастру так зробили, бо землі за межами селища. Та ми Вам ось на Діброві дамо сінокос, за два кілометри всього.

Та дати то дасте, так мені що до нього – по небу літати? Дороги ж туди немає! Одразу пішов до тодішнього голови Царичанської РДА, той сказав:

- Пишіть заяву, землю вернемо!

Де там, відповіді не надіслали й досі. А в Туровому випиляли навіть чорноклени, прекрасні медоноси. На природу, людей і бджіл всі махнули рукою…

Такі ж думки висловлює і Тамара Петякіна:

- Працювала в колгоспі дояркою. А як не стало роботи, то вдома тримаємо худобу. Отам біля шлагбаума були наші 40 соток, тепер вони чужі… А ми ж там тварин припинали! Раніше сіно косили, платили за нього. Тепер вони ліс пиляють, новий саджають… Це для них – добре. А для нас? Як нам вижити в таких умовах, коли ще й пенсійний вік підвищили?

Як складно стало людям жити через бездумне відчуження земель «поза межами населених пунктів»! Ця проблема особливо гостро стоїть у Туровому. Тому Тетяні Петякіній, якій треба відпрацювати ще майже два десятки літ до пенсії, оті зайві 5 років, добавлених Тігіпком і не відмінених Яценюком, надзвичайно болючі. Так вважає і Світлана Пікуш:

- Для таких, як ми, кому по десять чи двадцять років до пенсії, ніякої роботи в Україні немає… Виживаємо за рахунок присадибного господарства. Є корова і двоє телят, треба якось вивчити доньку. Які краєвиди у нас були! Гірко казати «були»… Тепер як вітер, дме наскрізь, і річку аж на ту сторону видно… І що нам з тої сосни, що вони садять?

Справді, навіщо людям, які виживають, тримаючи худобу, сосни понад дворами? Турівські біди відомі царичанському селищному голові Геннадію Сумському:

- Добре знаю проблеми Турового, до селищної ради постійно звертаються місцеві жителі, прохають надати пасовища і сінокоси. Царичанська селищна рада двічі направляла клопотання про резервування турівських земель біля Орелі під громадське пасовище. Та раніше Держземагенство хоч листи надсилало на погодження – як використовувати землі поза межами сіл, зараз і цього немає. Єдина надія на децентралізацію, депутатам місцевих рад необхідно якнайшвидше повернути право вирішувати долю сільських земель.

Споконвіку в Україні так ведеться – біля села на луках знаходиться громадське пасовище. І користуються ним усі родини, які тримають худобу. У Туровому ці землі вже переважно за парканом… Та все ж необхідно діяти, вважає керівник Царичанського відділення Держгеокадастру Андрій Різун:

- Зараз розпорядником земель поза межами населених пунктів є Дніпропетровське обласне управління Держгеокадастру України, а функцій перевірки використання земель в нього немає. Проте пиляти ліс на орендованих землях категорично заборонено, це порушення Земельного кодексу. А поблизу Турового ще є землі, не надані нікому в користування. Тому місцевим жителям необхідно приїхати до нас і написати заяви про її виділення. Ми відвеземо заяви в Дніпропетровськ, а можна направити й поштою.

Та чи матимуть люди якісь гарантії отримати пасовища та сінокоси від невідомих їм чиновників незнаної організації десь там, у неблизькому обласному центрі? Очевидно, що без негайного повернення права місцевим депутатам розпоряджатися землями за межами сіл селяни незабаром опиняться у своєму дворі на одній нозі, як у відомому малюнку з підручника історії… Прикро, що наші народні слуги лише говорять про необхідність такого кроку. Чи вони – не народні?

Нижче Нехворощі знову ритимуть рівчак?

Восени минулого року кореспондент «Сільських новин» звернувся до Дніпропетровської ОДА з проханням посприяти в організації обліку та ліквідації самовільних гребель на Орелі та її притоках в межах області, припинити дію абсолютно зайвого проекту «Відновлення гідрологічного режиму р. Оріль на межі Полтавської та Дніпропетровської областей». Двадцять другого жовтня директор Департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації Руслан Стрілець відповів (скорочено):

«Звернення щодо заходів з припинення обміління річки уважно розглянуте. Особливістю посухи 2015 року в Україні є поєднання 3-х її видів – метеорологічної (повітряної), сільськогосподарської (ґрунтової) та гідрологічної. Цьогорічне маловоддя річок басейну Дніпра, в т. ч. Орелі, сформувалося на фоні низької водності весняного періоду, аномальної спеки липня-серпня та тривалого осіннього бездощового періоду. Такими були і кліматичні умови останніх 5 років. З метою покращення гідрологічного режиму Орелі за рахунок коштів Державного бюджету Державним регіональним проектно-вишукувальним інститутом «Дніпродіпроводгосп» 2008-го року розроблено проект «Відновлення гідрологічного режиму р. Оріль на межі Полтавської та Дніпропетровської областей». Проектом передбачена розчистка русла річки довжиною 5,1 км на суму 6 516, 077 гривень.

До 2014 року виконані роботи з розчищення русла Орелі довжиною 3,05 км тощо. Для закінчення робіт Дніпропетровському облуправлінню водних ресурсів необхідно 2 261, 8 тисячі гривень, які будуть виділені у 2016 році. З метою визначення гідрологічного стану Орелі в Царичанському та Магдалинівському районах підвідомчими облводресурсам управліннями обстежено русло річки, самовільних дамб не виявлено…».

Що ж, добре, що самовільних гребель немає на Орелі. Але чому чиновники облводресурсів не звернули увагу на стан її приток? Чому вони вперто «не бачать» на живі очі цілі каскади загат на їхніх руслах? Адже орільські притоки пересипані греблями, як кажуть побіля Берестової, і вздовж, і впоперек… І від них Орелі ні холодно, ні жарко, бо рідко від якої надходить влітку стік. Принаймні в пониззі Орелі від Чаплинки, на якій у кожному селі Магдалинівщини та Петриківщини не по одній греблі, Очіпа, Прядивки, де працівниками Царичанського управління водного господарства ще в липні 2012-го задокументовані 25 (!) земляних дамб, Журавки, Маячки, Заплавки й краплини води немає. Ось така ситуація, яку дехто виправдовує банальним збереженням води в притоках. Але так вони лише замулюються, як Прядивка в однойменному селі, Петриківський ставок на Чаплинці в центрі селища тощо.

Вочевидь, вузли проблем Орелі слід розв’язувати її Басейновій раді, на створенні якої давно наполягає «Комітет порятунку Орелі». Та й цього поки що не вдається зробити. Безперечно, великі перспективи в цьому плані має НПП «Орільський», але ніде не видно кроків влади з втілення розробленого проекту парку в життя. Для цього громадськість Дніпропетровщини вже ініціює створення Координаційної ради. А поки що набирає обертів приватний проект у Туровому, згаданий спірний «Відновлення гідрологічного режиму р. Оріль на межі Полтавської та Дніпропетровської областей» тощо. Прориті за останнім 3,05 кілометри нового русла за 4,25 мільйонів народних гривень ніякісінького «відновлення режиму» річці не дали. Ось практично єдина думка жителів Михайлівки Царичанського району, яку висловлює сільський голова Анатолій Загній:

- Нічого хорошого від прориття цього рівчака ми не ждемо. В колодязях Гнатівки, Заорілля, Михайлівки вже води немає, а проектанти цією канавою іще дужче поглиблять рівень ґрунтових вод… Їм аби заробити гроші будь-яким проектом, вишукати кошти, а результат «праці» їх абсолютно не цікавить. Вони наповнюють водою лимани, зростає випаровування, толку від цього не буде. Категорично не можна робити цей проект, бо виритий рівчак лише пережене орільську воду під полтавський бік, а у нас води зовсім не стане! Ці ж проектанти раніше таким самим рівчаком знищили нашу Заплавку. Поруч у Мусієнковому Магдалинівського району практично глуха гребля на ній стоїть, і всі мовби того й не бачать… До Михайлівки звідти й краплини води не добігає. Проектанти роблять не те, що треба, а що вигідно їм…

Справді, безглуздими кількаразовими перекроюваннями русла Орелі в трикутнику Нехвороща – Михайлівка – Шедієве «водні зодчі» займаються вже не один десяток літ. Не один мільйон українських грошових коштів різних найменувань «пірнув» там… Результату, як справедливо вважають михайлівці, і справді «нуль цілих, нуль десятих». Нащо ж продовжувати цю безглуздість? Невже ми такі багаті у цей скрутний час війни, щоб бездумно «топити» гроші в Орелі для якогось міфічного «відновлення»? Якого жодного разу так і не було після численних втілених орільських проектів…

Де взяти два мільйони кубів води?

Перед Новоріччям у Магдалинівському районі зроблена перша черга проекту «Відновлення системи озер Порубіжне-Козачий лиман та річки Заплавка в Дніпропетровській області» загальною вартістю біля 12 мільйонів гривень. Під каналом Дніпро-Донбас прокладені три труби діаметром 500 міліметрів кожна, які подаватимуть орільські води до її колишніх лівобережних озер, бездумно відтятих каналом. А 27 лютого ц. р. там відбулася виїзна нарада за участю директора Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської ОДА Руслана Стрільця, проектантів та громадськості краю. Ухвалене рішення продовжити роботи з прочищення проток, щоб подати воду до озер системи, та дофінансувати витрати.

Жителі навколишніх сіл Гупалівки, Чернеччини з нетерпінням чекають завершення проекту, наміченого на 1 червня. Орільська вода попід каналом наповнить озера, оживе природа краю, буде чим напоїти худобу… З іншого боку директор Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Дніпродіпроводгосп» Володимир Гринюк зазначає, що зроблений проект щороку на наповнення озер та випаровування забиратиме з Орелі біля двох мільйонів метрів кубічних води з середньорічних сімнадцяти мільйонів, що протікають її річищем.

Чим заповнити забраний велетенський обсяг води? Цього ні в інституті, ні в Департаменті екології та природних ресурсів, ні в Дніпропетровському облуправлінні водних ресурсів не знають. А подумати про це годилося б ще до здійснення масштабного магдалинівського проекту. Бо з літа нестачу водних мільйонів буде добре видно нижче за течією Орелі в Царичанському, Петриківському та Дніпропетровському районах… Безперечно, рівень води можна підтримати за рахунок загороджених греблями її рідних приток, Орільківського водосховища. Та до цього логічного кроку чомусь не доходять руки…

До слова, дамба на Заплавці в Мусієнковому, лівій магдалинівській притоці Орелі, рік тому стала предметом уваги народного депутата України Олега Кришина. Він попрохав «Комітет порятунку Орелі» направити на його ім’я окреме звернення щодо неї і пообіцяв, що допоможе пропустити в Оріль повз Михайлівку заплавську воду, раніше вона так і текла. Відтоді вже не один, а тринадцятий місяць спливає за водою, а від народного слуги і звістки катма… Дамба ж - стоїть.

А Орелі нинішня повінь не набагато підвищила мінімальний рівень води. Неважко передбачити - через це, «законні» греблі на її притоках, наслідки згаданих проектів річку чекає чи не наймаловодніший за час спостережень сезон. Тому думати про нього, про увесь комплекс екологічних проблем та експериментів на Орелі, їхньої величезної соціальної складової треба вже сьогодні. Вінстон Черчілль якось сказав:

- Людина поширила свою владу на все, крім самої себе…

Певно ж, Україні реформи потрібні не лише в економіці - вони перезріли й щодо навколишнього середовища. Як кисень, необхідні вони щонайперше нашій свідомості. Щоб до природи ми ставилися як до рідного храму - храму не лише сущих, а й усіх майбутніх поколінь.

Григорій МИКОЛАЙЧУК.