На хуторі Василівка живе Іван Тимофійович Пащенко. Всі люди Зарічанської сільської громади з любов’ю називають його «Наш художник». Так називати його є за що. Бо він - людина надзвичайно талановита.

ЙОГО домівка вся увішана картинами. Малює Іван Пащенко здебільшого взимку, коли роботи по господарству менше. 
З двох портретів великими чорними очима дивиться на нас вродлива жінка.
- Це моя Надія. Вона у мене осетинка за національністю. А познайомився з нею у Дніпропетровську, коли навчався у технікумі на архітектора. Там ми і жили до 1978 року. А сам я родом з цих країв. Мій батько голодного 1947-го продав хату у Бородаївських Хуторах і заякорилися ми тут, у Васильківці.
Далі розглядаємо картини.
- Це Якимівський ставок, це Шишчин млин, а ось це васильківські пейзажі, - коментує господар зображене.
- Звідки у мене такі здібності, запитуєте? - ніяковіє художник, - а Бог його знає. Казали, мій рідний дядько по батькові, Петро Пащенко, якого розстріляли у 1933-ому як націоналіста, теж малював. Я ж зрозумів, що вмію малювати у 10 класі. До нас в Новоолександрівську середню школу прислали молоденьку вчительку. Вона мені дуже сподобалася, так я її і намалював. Цей портрет було вміщено в шкільній газеті. Це було відкриття для всього 10 класу, це було відкриття для всієї школи. Це було справжнє відкриття і для мене. З тих пір почав малювати все більше і більше.
А ще Іван Пащенко - майстер на всі руки: може звести із цегли будинок чи то одноповерховий, чи й двохповерховий – всі роботи від фундаменту до завершення може зробити своїми руками. Говорять наші односельці: «Іван Тимофійович може зробити дім під ключ». До нього йдуть люди нашої Зарічанської сільської громади ціле літо, а особливо восени: тому треба покласти плиту з грубою, тому перекрити покрівлю на будинку, тому збудувати дім, тому - гараж для автомашини. До нього звертаються не тільки односельці, а й мешканці інших сіл Верхньодніпровського району. Іван Тимофійович нікому не відмовляє – всі жителі села задоволені його роботою, яку він виконує якісно, добросовісно і в строк. Я, мешканець села, ніколи не чув, щоб на нього хтось скаржився на неякісно виконану роботу.
А його картини давно просяться зі стін рідного будинку на виставку. Хоча б у Районному будинку культури, у школі. Нехай би люди побачили, який талант живе у нашій сільській глибинці. Думаю, що його картини могли би бути виставлені і у Дніпропетровському художньому музеї. Хотілось би, щоб справжні спеціалісти дали оцінку цим роботам.

Микола ВІТЕБСЬКИЙ. с. Бородаївські Хутори, Верхньодніпровський район,
Дніпропетровська область.