Поточний № 31 (1218)

21.08.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Наша Данилівна


05.10.2016

Напередодні дня вчителя, 25 вересня, Елеонора Гуткіна відзначила своє 70-річчя. У цей святковий день біля неї були найрідніші люди – чоловік Марко Якович, син Ігор, донька Вікторія, онук Андрій. Але підтримку вона відчувала і від своїх багатьох учнів, яких вона виховала і яким дала путівку у самостійне життя.

КОЛИ Елеонорі було всього вісім років, не стало її найріднішої людини – мами. Тамара Миколаївна Аршава за фахом була педагогом. Але тяжка хвороба не давала змоги їй працювати, однак усі свої знання вона мріяла передати своїй доньці. На жаль, Тамара Миколаївна передчасно покинула цей світ. Відтак виховувати маленьку осиротілу дівчинку стали бабуся Наталя Дмитрівна, дідусь Микола Андрійович і дядько Володимир Миколайович. Саме ці люди замінили Елочці і батька, і матір.

З особливою теплотою згадує Елеонора Данилівна свою бабусю, яка «любила співати, організувала драмтеатр та спонукала онуку до творчості». Відтак цілком природнім вибором для випускниці школи став вступ до училища культури на факультет хорового диригування.

…Перше трудове літо після закінчення навчання в училищі культури у дівчини пройшло у Євпаторії, у піонерському таборі ім. Ю. Гагаріна Придніпровської залізниці. Запам’ятався цей час не лише першими враженнями від роботи з дітьми, а насамперед приїздом у табір 22 серпня 1965 року першого космонавта планети Юрія Гагаріна. Як пригадує Елеонора Гуткіна, ця знаменна подія припала на завершення табірного відпочинку дітей. Начальство хвилювалося, адже настав останній день третьої літньої зміни! 1200 дітей потрібно було відправити додому. І в цей останній день – ще й Гагаріна зустрічати! Уявити – досить складно! Крім того, що треба було приготуватися до пісенного конкурсу, вивчити привітання, завданням номер один було знайти велику ляльку для 7-річної доньки Гагаріна Оленки. Цю відповідальну справу доручили старшій вожатій Ленініані Кулинич та вихователю Елеонорі Аршаві. Об’їздили дівчата усі магазини дитячих іграшок, але великої ляльки так і не знайшли. Довелося до цієї справи долучити навіть місцеву владу – через три дні лялька, висотою 130 сантиметрів, була привезена до табору першим секретарем міськкому комсомолу.

«На урочистій лінійці Гагарін ніби з неба з’явився у нашому таборі зі своєю донечкою, – згадує Елеонора Данилівна. – Біля вогнища співали пісні, розмовляли з людиною-легендою. Він посміхався до нас часто, а нам здавалося, що то зірки сяють. Така у Гагаріна була позитивна енергетика! А ще він нас запитував: «Чим вам можу допомогти?». Але нас попередили лише дякувати і говорити Гагаріну, що ми нічого не потребуємо...»

«Хороший піонерський табір! Гарні у вас справи!» - казав тоді Гагарін. А на завершення він зі всіма сфотографувався. І не було в нього ніякої пихатості, ніякої величі, що він – перший космонавт. А для нас ця зустріч запам’яталася на все життя.

У цьому таборі доля звела Елеонору і зі своїм майбутнім керівником – директором школи №72 Ритою Роженко, яка запросила енергійну і талановиту дівчину на посаду старшої піонервожатої.

Згодом Елеонора вступає на заочне відділення Дніпропетровського держуніверситету і вже на другому курсі працює вчителем 4-5 класів, веде групу продовженого дня, викладає мову, літературу, музику і співи.

«З Ритою Василівною у мене були особливі стосунки, – пригадує ювілярка. – Вона мені була і за наставника, і за подругу, і за матір. Часто відвідувала мої уроки, давала свої поради. Навіть заміж мене віддавала…».

Життя ніби налагоджувалося: є улюблена робота, сім’я, діти. Та у 1980 році її чоловік, Марко Якович, потрапляє у страшну ДТП. Лікарі змогли врятувати йому життя, хоча і залишився він інвалідом. Всі ці роки біля нього завжди, як стіна, його Данилівна… А три місяці тому подружжя Гуткіних відсвяткувало золоте весілля.

З новою силою розкрився педагогічний талант Елеонори Гуткіної у системі профтехосвіти. Вона не лише навчає дітей, а й намагається розкрити у кожному з них таланти. У цьому пересвідчилися й працівники «Сільських новин», коли до редакції Елеонора Данилівна приводила творчо обдарованих учнів. Вони читали вірші, співали, танцювали, демонстрували свої вироби. Не раз друкувались їхні вірші у рубриці «Літературна вітальня», а щорічні творчі звіти обдарованої молоді не раз прикрашали сторінки нашої газети яскравими розповідями.

Як методист з профорієнтації молоді Дніпропетровського регіонального центру профтехосвіти (директор Віктор Кривозуб) вона часто буває у сільських школах області, запрошуючи учнів до навчання. Її зворушила ситуація в одній зі шкіл Магдалинівського району, коли директор дуже просила не забирати на навчання дев’ятикласників, оскільки їх всього 11, а буде менше – не відкриють десятий клас.

До речі, учні регіонального центру профтехосвіти за умови отримання дипломаз відзнакою мають можливість вступу на бюджетні місця Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету за співбесідою.

«Щиро дякую батькам, особливо із сільських районів, які довіряють нам своїх дітей. Ми все зробимо, аби вони стали не лише хорошими фахівцями, а й справжніми людьми», – підкреслила Елеонора Данилівна.

Дякуємо і вам, Данилівно, за ваш оптимізм. І зичимо і надалі плідно працювати і виховувати майбутніх будівельників – гідних громадян України.

Олександр ПЕТРЕНКО.