Так назвала відомого дисидента, поета, перекладача і філософа Євгена Сверстюка, який щойно відійшов у вічність, телеведуча каналу ТВі Мирослава Барчук

УСІ помітили цей символічний збіг: один із учасників групи «Першого грудня» помер саме цього, визначального для української Незалежності, дня… Тисячі киян проводжали Євгена Сверстюка, справжню совість української нації, на останній життєвій дорозі. Україна вшанувала одного з найвідданіших своїх синів, який і на 86-му році життя займав активну життєву позицію, був редактором газети «Наша віра». Сам Євген Олександрович так означив час людини на Землі: «життя визначається питаннями, які ти поставив там, де звично було мовчати. Кроками, які ти робив проти течії. Світлом, яке ти засвітив серед темряви і посеред нарікань на темряву».

У цих словах передано його несхитну життєву позицію і титанічну працю для звільнення української нації від російського більшовизму-тоталітаризму, що сьогодні, як і тоді, у видозміненій формі має всі прямі ознаки фашизму. Народившись 1928-го року на Волині у селянській родині, Сверстюк з дитинства цінував книгу як наймудрішу скарбницю людського духу і мудрості. Закінчив Львівський університет Івана Франка, відділення «Логіка і психологія». Був аспірантом, викладав українську літературу в Полтавському педінституті, трудився відповідальним секретарем в «Українському ботанічному журналі». Любов до літератури відкрила йому страшну правду поневолення нашого народу, пережитого Україною Голодомору 1933-го року, якого не було на західних землях. І він разом з Василем Овсієнком, Іваном Світличним, Василем Стусом, В’ячеславом Чорноволом, Миколою Руденком й тисячами інших дисидентів, які не могли змиритися з тодішньою політикою асиміляції народу України та нехтування прав людини долучився до руху «шістдесятників».

За друк і розповсюдження матеріалів українського самвидаву Євген Сверстюк 1972-го отримав 7 років тюрми і 5 - заслання. До 1983-го відбував покарання в Росії та Сибіру. Потім повернувся в Україну, де працював робітником майже до відновлення Незалежності. Лише тоді зміг зайнятися улюбленою працею над словом у Києві. А на Великоднє богослужіння завжди приїжджав до свого рідного Сільця Горохівського району Волині, до витоків роду…

Окрім власних праць, Євген Олександрович дослідив найвагоміші українські літературні твори і сказав про них своє неповторне слово:

- Дивним дивом якийсь талант із згустків нашої крові й болю зіткав «Історію русів» - неймовірно важку і страшну повість про історичну трагедію України. Заховавшись за іменем архієпископа Кониського, безкорисливий автор цієї книжки, як одержимий, викопав джерело, з якого живилося українське духовне відродження.

- Автономність національного духу була в Котляревського стихійно сильною і він захищав її, не зупиняючись навіть перед проблематичністю приказки: «З москалем знайся, а камінь за пазухою держи». У відстоюванні національної гідності, культурної незалежності й гордості Іван Котляревський завжди послідовний і з його інтелігентською делікатністю навіть несподівано різкий. У веселій стихії нашого національного самовисміювання, переплетеного із самозвеличенням, і зрештою, бурлацького розважання, в «Енеїді» такі моменти раптом звучать, як натягнута струна, як голос вартового на вічовій вежі над загулялим товариством.

Усе життя Євген Сверстюк відстоював тезу – українська нація принципово відрізняється від російської: «відмінність в тому, що українці скинуть будь-якого диктатора-придурка, а росіяни поки-що ні. Молодь не хоче жити в соромі». За книгу «Блудні сини України» він у 1995-му отримав Шевченківську премію, нагороджений орденом Свободи. Сверстюк був на Майдані, який сприймав як випробування, як іспит на самоствердження української нації. Відома співачка Марійка Бурмака сказала про пана Євгена проникливі слова:

- Він був особливою людиною. Поруч із ним неможливі були компроміси і подвійна мораль. Ось ми часто кажемо, що треба йти на компроміс, але шлях Євгена Сверстюка показує, що можна прожити достойне життя і не поступитися своїми принципами.

Дуже важливо кожному, за висловом Сверстюка, мати «український хребет». Як заповіт, як вічну спонуку до дії він залишив нам десять власних найголовніших тез:

1. Якщо нація, яка обороняє свій край, є мобілізована духовно, то таку націю неможливо перемогти.

2. Зневіра – один із хворобливих проявів життя і, до речі, один із великих гріхів. У кожного бувають різні летючі настрої, але людина не має морального права ділитися своєю зневірою.

3. Один в полі воїн – це перше гасло кожної людини, кожен має бути воїном і воювати там, де може бути успішним і не перекладати свою роботу на інших.

4. Молодь повинна долати українську хворобу порізненості, ледачого самозаспокоєння й неуцтва, споживацького патріотизму і позірної релігійності. Спадкову хворобу. Як завжди, нормальна молодь гуртується в об’єднання, де культивується принципи безкорисливості, змагальності, ідеалізму. Без ідеалізму і романтизму немає молоді.

5. Під благодатним українським небом усе буйно росте. Особливо бур’ян, коли його не виполювати. І гори сміття, якщо не прибирати.

6. У будь-які часи є люди, які повинні ошляхечувати суспільство. Їх небагато, і вони здатні відстоювати свою думку, писати не те, що прийнято, а що справді потрібно, важливо не фальшивити й не розмінюватись. Хоча б в ім’я принципу, який дає право залишатися людиною або не залишатися.

7. Нинішнє філософське формування того ж питання «здаватися чи бути» - так само торкається життєвої позиції людини, яка обирає шлях активного самоутвердження в житті і в своїй ролі, обирає справжність і відповідальність, або нічого не обирає, тобто залишається в пасивній ролі вдаваного діяча, вдаваного патріота, вдаваного учасника гри.

8. Тільки з доброти і любові щось росте. У гонитві за матеріальним люди ніколи не досягнуть згоди і не взнають власного покликання. Цей шлях плаский і нівечить особистість.

9. Нам потрібно боротися за українську мову в кожній сім’ї, в кожній родині. Це має стати нормою. Це вирішується на рівні людини. Жоден закон не погубить мови.

10. Єдина безпрограшна позиція людини – чесна.

Спокій Вашій щирій українській душі, Євгене Олександровичу…

Спасибі, що Ви були на цьому світі.

Підготував Григорій УКРАЇНЕЦЬ.