Впровадження російської мови як регіональної, на мою думку, розколе Україну.
Довго, дуже довго нищили нашу мову та й самих українців, сусідні держави та різні зайди-чужинці. І не змогли. А тут свої … Та й чи свої вони? С. Ківалов - уродженець Молдови. В. Колесніченко називає себе: «крєстьянским сином». Хоча крєстьянства на Україні ніколи не було, а були мирні трудівники-селяни, які годували свої сім’ї, різних зайд та своїх панів-гнобителів.

ДРУГОГО ЛИПНЯ, напередодні 80-річчя утворення Донецької області, в донецькому телецентрі несподівано для гостей, які зібралися, щоб поздоровити донеччан зі святом, пролунав голос заступника голови комісії з територіального устрою та самоврядування Донецької ОДА М. Загоруйка, що ошарашив присутніх: «Украінскій язик в сілу історичєскіх условій не развілся. Он сєгодня являєтся недоразвітим»… Тобто, українську мову можна заборонити в Україні і користуватися мовою сусідньої держави – російською. Так згадує в своїй статті про той чорний понеділок член-кореспондент Академії наук України, доктор філософських наук, професор Анатолій Загнітко.
Третього липня в сесійній залі Верховної Ради творилося щось непередбачене. Голову Верховної Ради В.Литвина о 14 годині несподівано викликали до президента на якусь нараду. І керівництво сесії перейшло до першого заступника А. Мартинюка. О 14 годині 30 хвилин члени партії регіонів несподівано зайняли урядові ложі і оточили головуючого. І тут Мартинюк запропонував проголосувати за мовний законопроект Ківалова–Колесніченка. Опозиціонери намагалися перешкодити цьому, зчинилася бійка, вони вирвали у віце-спікера мікрофон. Але Мартинюк, як істинний комуніст, пересів у крісло голови Верховної Ради і оголосив, що за мовний законопроект проголосували 248 депутатів. Хоча в залі було їх не більше ста, решта, особливо опозиція, була поза залою засідань.
Радості регіоналів, комуністів та литвинівців не було меж. Вони кричали:«Ми побєділі», «Ми развєлі іх, как котят». Це був подарунок Донецькій області, керівництво якої ще напередодні запланувало відзначити цей ювілей. З цим завданням депутати справились як професійні шулери, не запитавши навіть у народу, чи потрібно йому це?
Росія завжди дбала про могутність та збагачення своєї держави. Ще московські царі, а потім імператори та комуністичні вожді завжди прагнули до розширення своїх кордонів, відтак завойовували землі різних народностей та сусідніх держав – в Сибіру, Прибалтиці, на Закавказзі та в Азії.
Та й новітні президенти намагаються підкорити своєму впливу колишні союзні республіки, які після розпаду СРСР стали незалежними, створюючи різні союзи – СНД, ГУЛАМ, митний союз, а тепер ще й Евроазійський союз. Впровадження російської мови – це перший крок на догоду Путіну. Мова – це джерело впливу. Недарма хтось із російських політиків брязкнув, що Росія закінчується там, де говорять російською мовою. Отже поширення російської мови - це державна політика Росії. На неї виділяються величезні кошти. Це так званий «Фонд російської мови», який очолює дружина президента Людмила Путіна. Це – література, періодичні видання, телерадіопростір. Це різні проросійські організації та російськомовні партії та блоки. Але найбільшої шкоди українській мові завдають емісари, які знаходяться при владі.
Ще будучи прем’єр-міністром, Володимир Путін видав наказ, за яким заробітчани повинні досконало володіти російською мовою та знати історію Російської держави.
В статті 10 Конституції України записано:«Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя по всій території України». Це в основному законі нашої держави, а в житті українська мова ігнорується та паплюжиться. Особливо серед чиновників різного рангу та найгірше, що Конституцією нехтує навіть керівництво країною.
В Ізраїлі проблему державної мови вирішили дуже просто. Ось як про це розповів на сторінках «Сільських новин» її головний редактор Олексій Гуденко ще 1 червня 2006 року: «Років вісім тому дизайнер нашої газети Олександр Буртянський разом із сім’єю виїхав на свою історичну батьківщину, в Ізраїль. Якось він зателефонував своїм колишнім колегам. «Всьо хорошо. Работаю. Только получаю полставкі із-за язика, потому что нє сдал єщо екзамєн по язику. Так что сєйчас ми с Танькой (його дружина) учім івріт. Только сдам екзамєни, буду получать полную ставку.» Виходить, що в Ізраїлі дуже просто вирішили проблему державної мови.
Задумайтесь над словами відомої письменниці Ліни Костенко, дорогі мої земляки:
«Нації вмирають не від інфаркту.
Спершу у них забирають мову».

Леонід СІДАК. м. Підгородне, Дніпропетровська область.