Хто сказав, що точні науки лише для чоловіків, що жінка не може цікавитись фізикою, математикою, хімією, кібернетикою? Із давніх-давен дівчат запевняють, що наука – не для них. На мою думку, науковий світ – це безмежний простір, у якому кожен може втілити свої ідеї.

Коли я кажу знайомим чи родичам, що хочу пов’язати своє життя з фізикою, дехто підтримує мої поривання, але більшість засуджує і питає: «Навіщо це тобі?». Я не звертаю на це уваги і згадую жінок, які займалися улюбленою справою і стали видатними вченими. Вже два роки я із захопленням займаюсь у фізичному гуртку, тому вирішила прочитати про Антоніну Прихотько. Відомості про видатну фізикиню скупі на факти

про її особистість, але її наукові досягнення вражають: докторка фізико-математичних наук, професорка, академкиня АН УРСР, лауреатка Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці.

26 квітня 1906 року у П’ятигорську народилась звичайна дівчинка Тоня, і ніхто не знав, що її ім’я залишиться

в історії.

Закінчивши середню школу, Антоніна вступила на фізико-технічний факультет Ленінградського політехнічного інституту. Можливо, все вирішило знайомство з юнаком Олександром Лейпунським,

який не тільки закохався в красиву дівчину і став її чоловіком, а й «закохав» її в науку відкриттів і експериментів. О, то була ера фізики!

Навчання було складним і цікавим. Помітивши у дівчини науковий потенціал, викладач Іван Обреїмов залучив Антоніну до наукової діяльності, і, закінчивши інститут, вона залишилась працювати науковим співробітником.

Доля молодої вченої тісно пов’язана з Україною і розвитком української науки. У 1930 році, переїхавши із групою молодих учених до Харкова, Антоніна почала працювати в Українському фізико-технічному інституті. На новому місці проводила наукові досліди над киснем, азотом, аргоном, вивчала спектри поглинання кристалів галогену. Розробила методику вирощування надтонких кристалів. Починається Друга світова війна. Але і у цей тяжкий час вчена продовжує займатися наукою, і в евакуації Антоніна Прихотько захистила наукову дисертацію! Її відкриття допомагали фронту.

Після визволення України Антоніна переїхала до Києва і організувала в Інституті фізики спектральну лабораторію, котра стала найбільшим у світі центром низькотемпературної спектроскопії неметалічних кристалів. Вчена майстерно виконала дослід надтонких монокристалів нафталіну, який залишається зразковим в галузі спектрографії.

Антоніна Прихотько – багатогранна особистість. Видатна науковиця, дослідниця-експериментаторка, талановита організаторка-педагогиня, яка створила наукову школу, виховала плеяду вчених. За спогадами друзів, була чудовою дружиною, соратницею, однодумицею свого чоловіка — видатного вченого-ядерщика Олександра Лейпунського.

Цікаво, що в одній родині мирно і творчо уживались два академіки, два лауреати, і народжувались не тільки наукові відкриття світового значення, а й чудова донька, а потім онук, який очолює лабораторію, створену бабусею.

  Дослідження і наукові праці Антоніни Прихотько й досі використовують в різних галузях біології, хімії та медицини. Вона займалася розвитком рентгеноструктурного аналізу кристалів, лазерної оптики, високотемпературної надпровідності, кріобіології та кріомедицини. Були створені нові кріогенні прилади, за допомогою яких проведено багато онкологічних операцій.

  Гучні титули, звання, нагороди, а що за ними? Голод, холод, дві страшні війни, голодомор, арешт чоловіка, його заслання, а згодом повернення. Безсонні роки пошуків, спостережень, невдачі і відкриття, співпраця і успіх, що окриляє. 

  Антоніна Прихотько надихає своїм прикладом дівчат, охочих стати науковцями. Вона спростувала «споконвічний» міф, ніби не можна поєднувати наукову діяльність і особисте життя. І всіма своїми досягненнями підтвердила, що наука не має статі!