Так вважає професійний мандрівник, історик, географ, доцент Київського університету туризму, економіки і права Сергій Гордієнко з Дніпропетровська. Разом з Федором Конюховим із запорізького краю вони належать до української і світової мандрівної еліти людства, яка, окрім «азбуки виживання», дає і чимало наукових досліджень. Сергій Гордієнко, як колись Тур Хейєрдал, вивчає давні міграційні процеси. Він пройшов Україну «хрестом» із заходу на схід і з півночі на південь, подорожував по Євразії, Камчатці, Японії, Африці, Південній Америці, в складі групи лижників підкорив Північний полюс і був учасником першої української арктичної експедиції.
Одинадцятого січня перед стартом подорожі «Азов - Арктичний басейн – Азов», присвяченої 100-річчю подорожі на Північний полюс російської експедиції Георгія Сєдова, Сергій Гордієнко за сприяння Петриківської райдержадміністрації і Петриківського земляцтва відвідав Петриківку. Тут він зустрівся з учнями та вчителями Петриківської загальноосвітньої школи і отримав перед подорожжю благословення святих отців. Побачити на власні очі легендарного мандрівника, почути відповіді на власні запитання – ну що може бути цікавішим? Ось що розповів Сергій Гордієнко.

- Чому вирішили ходити по світу?
- Кожна людна має своє призначення. Я закінчив школу КДБ і 16 років працював у карному розшуку. Після цього зрозумів – можу набагато більше. Зараз важко бути людино, потрібні чималі знання. Найголовніше для людства – створення потужної цивілізації, здатної нормально співіснувати в сьогоднішньому непростому світі. Я не хочу, щоб мене на старість забили ногами, тому і добуваю знання у подорожах. Тобто подорож - це привід для розмови.
- Які пригоди траплялися на вашому шляху?
- Земля наша здається мені невеликою, пам‘ятаю кожен камінець за плечима. Власний досвід переконує – звичайна людина має вижити в будь-яких умовах. Для цього потрібно гартувати і тіло, і дух, вивчати побут свого та інших народів. Одного разу на мене напав ззаду ведмідь, та лише зламав візок, я зміг захистити себе. В Атлаських горах Африки мене полонило плем‘я туарегів. Щоб, певна річ, отримати викуп. Та я вдав, що не розумію їхніх претензій, і не назвав свою батьківщину. А через місяць мені вдалося використати єдиний доволі авантюрний шанс для порятунку. Забачивши білу людину, яка поважно трималася серед арабів, я кинувся до неї. Справедливо розрахувавши, що стріляти в її бік не будуть. Тому отримав лише прикладом у потилицю, а після того – волю. Переконаний - хижаки менш небезпечні, ніж люди. Світ складнішає, і людям треба шукати порозуміння. Вам треба повірити в себе і власні сили. І навчитися прощати та полюбити цей прекрасний світ.
- Що таке хороша людина?
- У кожного своє розуміння цього і правда у кожного – своя. Але істина – одна. Ваше завдання – стати на бік істини. Лише тоді житиме і совість. Вона у людині – найголовніше. Кожна людина важлива одна для одної. Вам треба залюбки вчитися, багато читати. Зараз чимало людей у світі орієнтуються на лідера. Це неправильно. Мені довелося зустрічатися з керівниками різних країн, переважна більшість з них – звичайні люди, які, на жаль, не завжди розуміють стан справ їхніх країн. Тому молодь, та й люди старшого віку мають усвідомити – цей світ буде таким, яким ви захочете його бачити, якщо докладатимете для цього певних зусиль.
- Чому свій похід ви присвячуєте першій російській експедиції до Північного полюсу?
- Він є частиною навколосвітньої науково-культурологічної програми «Глобальні транзитні шляхи», це третій її етап. Він передбачає маршрут: селище Сєдове біля Маріуполя – Харків, потім Росія: Новгород – Соловецькі острови – Онега – Біле озеро – Волга – Дон – Азовське море – Сєдове. Загальна довжина – 7 тисяч кілометрів. А 2014-го планую з Сєдового дійти до Північного полюсу. Я йду шляхом Георгія Сєдова, або українця Сідого – ще й тому, щоб привернути увагу до його неординарної постаті. І показати нам усім, що саме українці здійснили найбільше географічних та інших відкриттів у часи Російської імперії. І в ній, і поза її межами. Це Міклухо-Маклай, що досліджував Полінезію, Юрій Лисянський (навколосвітня подорож, Арктика, Тихий океан), Єгор Ковалевський дослідив Ніл, Степан Макаров вивчав Чорне та Мармурове море і Тихий океан, академік Григорій Авсюк склав спеціальні карти Арктики, ім‘ям Черського названо гірський сибірський хребет, є протока Черепова. Це неповний перелік імен наших славних земляків, якими ми повинні пишатися.
- Як ставиться сім‘я до ваших мандрівок?
- Дружина має йти за чоловіком. За все життя (Сергій Гордієнко має 53 роки – прим. авт.) вона ні разу мені не дорікнула. Розумію, що своїми діями я збіднюю життя і її, і дітей. Але вони усвідомлюють, що мого діла за мене ніхто не зробить…
- Що для вас означає Петриківка?
- Творчість Петриківки відома дуже давно. Розпис предметів побуту допомагає людині уникнути загроз. Сьогодні Петриківка – провідний центр культури України. Тут особлива аура, яка підносить людину. З іншого боку, у радянські часи Петриківку щотижня згадували на телебаченні, зараз – ні. А чому? Усе національне знаходиться в якомусь загоні. Мені це болить, бо я – потомок кошового Запорозької Січі Костя Гордієнка, який усе своє життя затято боровся за волю України. В Латинській Америці я бачив глибинний патріотизм: ми - є, ми – такі, ми – кращі. Це мимоволі викликає повагу. Подібне тверде національне осердя вкрай потрібне сьогодні і нам, українцям. Лише у разі, коли ми шануватимемо самих себе, нас шануватимуть й інші народи.
Ці слова мимоволі нагадують «мені мої сопілка і вівця дорожчі царського вінця» Григорія Сковороди. Можливо тому, що мають український вічний корінь. Їхні постаті навдивовижу схожі не лише власними поглядами на світ, а і формою та метою подорожей. В її основі – пошук істини, яка тужавіє на морозі і грає веселкою на сонці…
Мандрівник понесе до Соловецького монастиря, де покоїться прах останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського, герб Петриківського району і пам‘ятну табличку. В дорозі він матиме молитовну підтримку настоятеля і прихожан Свято-Георгієвського храму, який ще має постати замість зруйнованого у 30-их роках минулого століття більшовиками. Побував Гордієнко і в соборі Різдва Пресвятої Богородиці, або Білій церкві – діючій святині Петриківки.
Позавчора мандрівник вирушив шляхом, яким 100 років тому йшов капітан Георгій Сєдов.
- Ми йдемо втрьох - я, ангел-охоронець і Господь Бог, - говорить він.
Тож нехай усі дороги перед ним будуть рівними, а люди – привітними.

Григорій ДАВИДЕНКО. Дніпропетровська область.