Земля для селянина – фундамент, на якому він стоїть. Візьмімо для прикладу звичайну селянську хату. Ніхто й ніколи не намагається вибити з-під неї фундамент, а потім у ній жити. До такого жодна людина розумна не додумається. А землю вибивати з-під селянських ніг – збираємося. Навіщо? Бо захотілося комусь, щоб було по 2100 га в одних певних руках. І що ви думаєте – буде. А по-іншому зараз просто не може бути.

Усі останні шістнадцять років, відколи селянам надумали повернути землю, нас, як колись кріпаків, тримають на вузенькій межі між буттям і небуттям. На мінімальній зарплаті (і то не всіх), на мінімальній пенсії. А відтепер остання теж «світитиме» далеко не всім – не всі мають необхідний підвищений трудовий стаж… Разом із цим знову «ощасливлюють» селян – з Новоріччям думають дозволити продавати землю. Згоден, якби селянин міг отримати за неї щось реальне, хай би, коли його воля, так і було. Наприклад, за гектар ріллі міг купити однокімнатну квартиру в місті. Але ж ніхто йому таких грошей (принаймні на першому етапі) не дасть. Бо і так він може віддати її за копійки. Приводом для «продажу» може бути що завгодно, наприклад, проблеми зі здоров‘ям. Не мені вам розказувати, у який «прейскурант» обходяться селянам хвороби. Цей ряд можна продовжувати – навчання дітей, відсутність у них власного житла тощо. Тобто селянське майбутнє в цьому плані доволі прогнозоване.
А що ж далі? Приблизно в часи визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в Англії вже було щось подібне, відоме в історії як «обгороджування». Тоді в Європі зросла ціна на англійське сукно і в Англії, яка була єдиним його виробником, почали правдами і неправдами забирати землі під пасовища для овець. А наділи, що зростали, обгороджували. Одразу з‘явилася маса безземельного голодного люду. Закінчилося все, як відомо, революцією, яку очолив Кромвель. Чомусь ми про подібний сценарій зовсім не думаємо.
Схожий революційний досвід є і у нас. Нікого не закликаю до революції. Навпаки – хочу від таких хаотичних непрогнозованих потрясінь застерегти. Усім відомо ще зі шкільної лави, що нічого доброго вона не дає. Але ми, мов загіпнотизовані, ідемо по тому самому колу, де нас чекають ті ж граблі з тією ж самісінькою гулею…
Тож, можливо, варто добре подумати про долю селянина перед тим, як починати земельну реформу? Бо її результат, з усього видно, буде такий самий мінімальний для селянського добробуту, а скоріше – негативний.

Анатолій БІЛОКІНЬ. с. Китайгород, Царичанський район, Дніпропетровська область.