Поточний № 18 (1256)

19.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Не випускай землю з рук, бо діти проклянуть


28.07.2011

Сьогодні наша держава впритул підійшла до останнього відрізка вкрай небезпечної дороги. За прогнозами, з 1 січня 2012 року в Україні буде дано «зелену вулицю» ринку земель сільгосппризначення. Кабмін вже вніс на розгляд Верховної Ради відповідний законопроект, а закон про земельний кадастр вже ухвалений. Знаючи заповзятливість нашого парламенту, більшість якого слухняно голосує за помахом руки одного з депутатів, можна не сумніватися, що це станеться. Відкритим залишається питання - а чи народні обранці насправді убезпечать українських селян, власників земельних паїв від непрогнозованого ринкового свавілля? Чи пропишуть таким робом закон, щоб той, хто надумає продати свій шмат поля, міг отримати за землю хоча б наближену до світової ціну на неї?
НАВРЯД... І цьому є зримі підтвердження. Зараз вартість зерна в Україні майже сягає світової, за останніх два роки вона збільшилася втричі. А вартість землі за 2009 р. збільшилася на 4 %., за 2010 р. залишилися на попередньому рівні. Завмер на позначці 3% мінімальний розмір орендної плати. За всіма цими діями, а точніше бездіяльністю, яскраво простежується бажання правлячої сьогодні еліти донести до українського селянина думку, що його земля вартує не вельми багато. Для чого? Саме для того, щоб він її легше позбувся під новоріччя. Цій ідеї допомагають і супутні негативні фактори - збільшення вартості газу для населення удвічі, неймовірна дорожнеча на паливно-мастильні матеріали та продукти харчування. А вартість землі залишається такою, як і була - на тій самій позначці. Схоже, що це відбувається задля того, щоб відбити охоту в селянина на майбутні потуги про пристойну ціну на землю. На щастя, в Україні є господарства, які сплачують більш справедливу орендну плату за використання землі. Чимало господарств вже досягли рівня 6-8%, а «Чиста криниця» Новосанжарського району Полтавщини - 10% від вартості. Згадаймо, що за давніми українськими законами, про які сьогодні розповідають свідки доколективізаційних земельних відносин, за оренду ділянки давали половину вирощеного врожаю. Договір так і називався - «з половини», укладався на словах і був непорушним. Є і свідчення, що в місцевостях з менш родючими грунтами, ніж Полтавщина і Дніпропетровщина, поля орендували за третину вирощеного. Ось як шанували наші предки землю-матінку. Сьогодні має бути та ж тенденція - поступове наближення орендної плати до давніх українських стандартів.
Найстрашнішим є те, що спостерігається певна однобокість підходу до продажу земель. Звісно, що нічого доброго це не дасть. Може трапитися те ж саме, що відбулося з ваучерною приватизацією. Заводи, фабрики опинилися в руках невеликої групи людей. Ймовірне утворення окремого князівства великих латифундистів, схожого на закрите акціонерне товариство. І тоді вже воно монопольно диктуватиме ціни на хліб на внутрішньому українському ринку. Можна лише уявити, чим це загрожує більшості селян. За оцінками експертів, щороку у світі продовольча група товарів дорожчає на 10%. Україна не може бути осторонь світових тенденцій. То нащо ж ускладнювати і так вкрай непросту ситуацію, даючи фактично дозвіл на збір земель в одні руки тисячами гектарів? Невже це насправді те, що нам усім конче потрібно?
В Україні лунає і чимало інших думок. Зокрема і така - необхідно в першу чергу створити умови, щоб селянин мав право не продавати землю. І щоб лише він постійно міг розпоряджатися нею на власний розсуд, самостійно чи у спілці з родичами обробляти або здавати в оренду. Та обставина, що в середині 90-х члени КСП отримали право на земельні ділянки - не просте благо для них. Це відновлене українською державою право власності на землю, силоміць у страшний, досі небачений голодоморний спосіб відібране у наших батьків і дідів у 30-х роках знавіснілою більшовицькою клікою. Це піт, сльози і кров усіх наших попередніх поколінь, на теренах України сущих. Тому й служити ця земля має не лише тим, хто нею володіє, та їхнім сім'ям, а й усім їхнім майбутнім нащадкам. Оце є, і, сподіваюсь, буде найкращим соціальним захистом українців. Не випускай землі з рук, бо діти проклянуть... Ця давня приказка є якнайкращим заповітом нам і наступним поколінням.
Тож діючому уряду і законотворцям всю увагу варто зосередити саме на створенні умов для селянина, щоб він міг з власною родиною чи у спілці ефективно господарювати на землі. Забезпечити, наприклад, можливість доступу до дешевих кредитів, можливість участі у накопичувальній системі ПФ, виходи на ринки інших країн. І подбати про достойні умови оренди землі. Та негайно провести грошову індексацію вартості землі за минулий і всі попередні роки. Саме у цих справах і варто поспішати.
А до справжнього продажу земель необхідно готуватися дуже ретельно. Абсолютно не так спрощено і однобоко, як це робиться зараз. Поспіх у цій справі може призвести лише до обезземелення українських селян. Ніякісінької вигоди носієві влади, яким за Конституцією є український народ, це не дасть. Важливо, щоб про це знали і пам'ятали його діючі та майбутні слуги.

Григорій ДАВИДЕНКО.