Поточний № 24 (1211)

21.06.2018

Нескореність


18.05.2016

На початку 90-х протистояння між Криничанським райкомом партії і райкомом профспілки агропрому набула неабиякої гостроти. Масла у вогонь підлила публікація профспілкового лідера Якова Чуйка в «Днепровской правде» під заголовком «Дуель», в якій він різко засудив позицію тодішнього першого секретаря Віктора Чорного. Той, повернувшись з XXVII з’їзду КПРС, гнівно критикував генсека Михайла Горбачова, що, мовляв, несвоєчасно взявся за перебудову. Про консерватизм низів, заскорузлість, бездіяльність – ні слова.

Про сміливого автора цієї статті, неординарну особистість і буде наша розповідь. Тим паче, що є для цього привід. 12 травня йому виповнилося 75, з яких майже 60 - трудових.

ТЕРНИСТИЙ життєвий шлях був у Якова Афанасійовича. Все, чого досяг, завдяки його великій працелюбності, цілеспрямованості, обов’язковості, відкритості, нетерпимості до несправедливості. Він належить до покоління 40-х, якому довелося вже у підлітковому віці взяти на себе важкий тягар турбот тих, хто не повернувся з фронту. Тоді вони, вихованці дитбудинків, ремісничих училищ, технікумів, вузів, співали на парадах і, зокрема, на травневі свята патріотичні пісні, серед них «Мы молодые мастера и нами Отчизна горда. Мы Сталина потомки, резервы трудовые. Мы настоящие бойцы труда…»

До оселі Чуйків страшне горе завітало у 1943-му. У кровопролитних боях за хутір Високий загинув батько - Афанасій Климович, який покоїться у братській могилі в Гуляйполі, що на Криничанщині. А 1948-го померла мати – Ганна Захарівна. Залишилось троє братів – Михайлик, Яша та Іванко – одні-однісінькі. Сиріт взяли до себе в Рогівське добросердні тітонька Єфросинія і дядько Митрофан Вовчуки, хоча у них було своїх шестеро дітей. Досить скрутно доводилось, та спільно тяжбу осилили. Згодом хлопчики пішли по дитячих будинках. Спочатку Яків потрапив до Ганнозачатівського (нині Світлогірське), потім виховувався в Жовтнянському, згодом у Саксаганському П’ятихатського району.

Закінчивши сім класів, Яків вступив до Ерастівського сільгосптехнікуму. Після переведення відділу механізації до Нікопольського технікуму, навчання завершував у ньому. Його направили працювати у колгосп «Авангард», що на Петропавлівщині. Почав з тракториста, був заступником бригадира, а потім і бригадиром.

- У той період, - згадує Яків Афанасійович, - мені щастило на друзів, наставників, вчителів, словом - на добрих людей, які підставляли плече, позитивно впливали. У Нікополі вперше зустрівся з В. А. Лижником, який тоді був бригадиром тракторної бригади у колгоспі «За мир». Згодом він вивів «Прогрес» у число передових в області, заслужено став Героєм Соціалістичної Праці. Він наставляв: «Любитимеш землю, вона завжди віддячить. Дуже нелегка наша праця хліборобська, але благороднішої немає. Не забувай свій ріднокрай, свою батьківщину. Відпрацюєш визначений термін за направленням, повертайся додому. Роботи вистачить».

Так і зробив Чуйко. Його прийняли на посаду інженером Держтехнагляду Криничанського відділення сільгосптехніки у Верхівцевому, яке на початку шістдесятих входило до Криничанського району. Кмітливого і старанного молодого спеціаліста помітили в райкомі партії. Тож запросили на посаду інструктора оргвідділу. Своєрідним орієнтиром, наставником у кар’єрному зростанні став Ф. А. Нороха. Він радив Чуйку ніколи не зупинятися на досягнутому, не задирати, як кажуть, носа вгору, а топтати і топтати свою життєву стежку тільки вперед. Тож Яків Афанасійович закінчив заочну Вищу партшколу при ЦК КПРС у Москві, і згодом його призначили заступником голови колгоспу «Родіна» (нині СТОВ «Карат плюс»), парторгом. Пропрацював десять років. Умів лагодити з колгоспниками, знаходив спільну мову з керівниками правління. Як правило, парторги у господарстві довго не затримувалися, бо далеко не завжди вдавалося уникати конфліктів, відшукувати оту золоту середину стосунків між посланцем райкому партії і господарником. Якову Афанасійовичу це вдавалося. Бо не був донощиком, кишеньковим служакою, а по-справжньому чесно жив турботами колективу, відстоював на усіх рівнях його інтереси. Кожний з чотирьох голів правління, з якими працював, були ним задоволені. Добрими словами відгукуються про нього, зокрема, П. Д. Горець, С.О.Бухало.

Багато працівників «Родіни» за високі показники були нагороджені державними нагородами. Серед них і Я. А. Чуйко – орденом «Знак Пошани».

Коли побував у Теплівці та Жовтневому, то почув багато теплих слів на адресу Якова Афанасійовича і його дружини Клавдії Григорівни. «Золоті люди, щирі душею і серцем, готові в будь-яку мить прийти безкорисливо на допомогу. Собі в чомусь можуть відмовити, але не тим, хто бідує». Тодішній головбух Григорій Петрович Чуприна висловився про Чуйка так: «Одним ділом ми жили, душею за нього вболівали, собі кишені не набивали. Оце й уся арифметика, код якої відкриває заслінку до авторитету».

«Значима вона в житті Якова Афанасійовича – робота на виборній посаді голови райкому профспілки АПК. Районна профорганізація налічувала майже 15 тисяч членів профспілки і охоплювала 40 господарств. Він встиг скрізь, постійно спілкувався з низовими профосередками, активістами. Разом з ними дбав, щоб на фермах, польових станах діяли куточки відпочинку, готували гарячі страви тощо. По закінченню зимівлі, жнив механізатори, тваринники виїжджали на море. Ніхто не був обділений путівками в санаторії, будинки відпочинку. До речі, сам лідер профспілки жодного разу ними не скористався.

На IV звітно-виборній конференції Криничанського райкому профспілки працівників АПК Якова Чуйка знову було обрано головою. Та визначений термін він недопрацював, фатальну роль зіграла вищезазначена стаття «Дуель». Нечуване нахабство якогось лідера профспілки, що став на захист передового господарника колгоспу «Зоря комунізму» Володимира Верховського і посмів критикувати першу персону в районі. За це йому винесли сувору догану із занесенням до облікової картки, нацькували КРУ, яке «вирило сумнівні факти щодо порушень при видачі путівок. Дійшла справа навіть до криміналу. Та все було шито білими нитками. На захист свого підопічного став і голова обкому профспілки працівників АПК О. Г. Строменко, який на запит начальника Криничанського райвідділу внутрішніх справ О. В. Гризи дав таку офіційну відповідь «… Зловживань з боку Чуйка Я. А. щодо розподілу і видачі путівок на санаторно-курортне лікування не встановлено. Не спостерігалось подібних фактів за ним і раніше».

Пішов тоді досвідчений лідер профспілки на заслужений відпочинок, і рух із соціального захисту трудівників села геть занепав. Шкода, дуже шкода, коли в угоду можновладцям намагаються що називається через коліно ламати отаких непересічних особистостей. Та був нескореним і залишився таким Яків Афанасійович. Не засидівся вдома і ось уже 16 років працює нічним охоронцем в Криничанській середній школі №1.

Честь, хвала і повага тих, з ким він товаришував. З ювілеєм, наш добрий друже!

Юрій СКРИПКЕВИЧ. смт Кринички, Дніпропетровська область.