Шановна редакціє! Вдячний за газету, в якій висвітлюються політичні події, наші відгуки і все корисне для сільського життя. Як давній передплатник «Сільських новин» хочу долучитися до читацьких роздумів про непросте сьогодення. Щоб ми краще розуміли, хто ми є - український народ - і щиро прагнули добра, миру і справедливості для самих себе, своєї держави. І щоб не стало недоброго, про що жалкував ще гетьман Іван Мазепа – «та не в єден гуж всі тягнуть».

ТАКЕ особливо боляче спостерігати в новій Верховній Раді. Здавалося б, після ганебної втечі промосковських лакеїв з паханом Януковичем до своїх хазяїв і обрання нових людей до парламенту там закипить справжня робота. Та де там… Бідний Гройсман аж із шкіри вилазить, доки запросить-перепросить колег до сесійної зали, до праці. А шум в залі парламенту, навіть бійки… Хіба так мусить бути? Хлопці, зупиніться! Шановні, іде війна, кожна мирна хвилина тут дається щосекундним героїзмом українських солдатів на фронті, їхніми потом і кров’ю! Невже ви цього не тямите? Чому коли ми безпричинно не вийдемо на роботу - нам суттєво урізають зарплату і виганяють на вулицю, а вам – нічогісінько? Де ж гарантована Конституцією і Кодексом законів про працю рівність громадян і працівників? Поважною причиною пропуску засідання в парламенті є лише перебування на передовій та хвороба! Доки Гройсман не поставить хоча б одному колезі-гуляці прогул і не звільнить його з роботи, доти дисципліни не буде! Бо свідомість нових парламентарів вже видно яка.
А ще пора нам усім негайно змінити своє ставлення до Росії. Люди там, згоден, є різні, але їхня держава – хижа орда! Вона ширяє над нами, мов той крук! Кожна купівля нами її продукції з кодом 460 – то зайва куля в нашу сторону… Колись Московське князівство мало радіус сто кілометрів, все інше – то підкорені ним землі і народи. Не забуваймо, що за 900 літ свого існування, до 1990-го року, це князівство, що примазується до нашої руської історії, провело 178 воєн! А за останні двадцять літ Росія розпочала 4 війни! Подумайте, чому на її величезній території – одній шостій частині Землі – живе лише 140 мільйонів людей, половина з яких - п’яні? Бо гинуть у війнах, бідності і т. п. Там мусить жити щонайменше 400 мільйонів! І це буде тоді, коли ця найбільш агресивна держава світу, остання кривава імперія, розпадеться на складові частини. Саме в цьому порятунок її людей.
Необхідно змінити нам і усвідомлення недавньої української історії. Янукович увесь час свого правління був насправді слугою Москви. Згадайте, як він завзято нізащо віддавав Чорноморський флот Росії! І як нищив нашу мову і армію! А побиттям і розстрілами Майдану думав усіх нас повернути в московське рабство… Він гордився, що в нього нема жодної краплі української крові. В США людина, яка не народилася в країні, не може бути президентом. Чому в нас у законодавстві немає цієї норми? Якби так було, то Янукович, народжений в Білорусі, не став би президентом, і в нас не було б війни! Треба заборонити і особам з кримінальним минулим обіймати не лише найвищу, а і всі державні посади в Україні! Колись Янукович вважав телеканал «Інтер», який використовує переважно російську мову, головним у державі. І досі в програмі телепередач «Інтер» - на чільному місці. Янукович утік, а справа його живе…
А чому в Україні в паспорті громадянина України немає графи «національність»? Хіба це правильно? Згоден з Олегом Тягнибоком – чому 37 мільйонів українців представлені у парламенті не пропорційно цьому числу? Чому патріоти України там завжди в меншості? А закриті виборчі списки – записують туди усіляких злодіїв, і все… Чому не прийнятий закон про відкриті списки? Про сепаратизм - в Україні він був ще 2004-го, в Сєвєродонецьку. Теж проголошували «республіку», тільки з іншою назвою. І що, винуватців тоді покарали по-справжньому? Ні! Результат такої безхребетності бачимо сьогодні – війна…
А партія комуністів, яка завзято боролася проти України? Чому її очільники користуються тепер на пенсії пільгами як державні службовці? Хіба це морально? Нам треба швидше повернути наші історичні назви, знищені «партайгеносами». Пам’ятників німецькому шпигуну Іллічу, який вірою й правдою служив німецькому кайзеру Вільгельму за марки, таки поменшало, а назв вулиць, площ з його іменем? Навіть в Росії, де була революція, все поміняли! А творці Голодомору – доки ми шануватимемо цих не менших за «вождя світового пролетаріату» страшних убивць? Сам Сталін називав Постишева «Главголом», тобто головним по голоду… Цього сатрапа прислали в Україну з російської глибинки. Постишев не мав жалю ні до кого, нещадно виморював цілу Україну… А ми й досі бережемо страшне ім’я цього катюги в наших офіційних назвах! Чому, люди добрі? Як пояснимо це дітям і онукам? А Дніпропетровськ, який до 1926 року був Січеславом, Кіровоград, селище Кіровське, давня Обухівка – невже їхні назви важко змінити? То балачки, що немає коштів. Це для тих, хто не хоче нічого робити! У олігархів кошти є, а у влади – немає? Значить, слабка влада. Це ж не кожного року міняється, а раз на все життя!
Як не дивно, та толочать українські назви вже і в незалежній Україні. У нашому Царичанському районі давнє село Прядивка наприкінці 90-х років перейменували на «Прядівка», а Рудьку – на «Рудку»! Оте «Рудка» і язиком не вимовиш, всі кажуть «Рудька», але ж офіційно пишеться скалічена назва. Хто в цьому винен, доки це триватиме? Навіщо чекати місцевих виборів, треба ці спотворення прибрати негайно! Тоді й дихатиметься легше. У Дніпропетровську таки перейменували проспект Калініна на проспект Сергія Нігояна, Героя Небесної сотні. Тобто якщо захочемо, то зможемо!
Наостанок про «реформи», або несподіване підняття вартості природного газу в 3-7 разів. Це ж абсурд якийсь, та й годі! Ціни – європейські, а зарплати, пенсії? Чому досі не проведена пенсійна реформа? Чому однаковісінько «вантажать» звичайний люд разом із заможним? Колись третій президент обіцяв: «багаті поділяться з бідними». Хіба це гасло не актуальне сьогодні, для п’ятого президента? Думаймо щонайперше про соціальну справедливість, тоді все у нас вийде. Люди й так затягують паски. Та вони вже перетягнені... Зупинімося, наші висуванці, думаймо, перш ніж робити такі серйозні речі.

Григорій СОКОЛЯНСЬКИЙ, 
ветеран праці.село Могилів, Царичанський район, Дніпропетровська область.

ВІД РЕДАКЦІЇ: цілий «букет» глибинних українських проблем озвучив наш постійний читач. Надзвичайно влучно Григорій Маркович назвав і їхні причини – не визначена законом відповідальність народних обранців перед виборцями, неможливість їхнього відкликання тощо. Вочевидь, парламент за такою виборчою системою більше не обиратиметься. Бо далі ніяк наступати на ті самі «закриті» граблі, які б’ють нас після кожного голосування за закритими списками! Навіть у разі, коли так обрана лише половина депутатів. Певно ж, молодому спікерові варто застосувати права керівника державної установи для «мотивації» підлеглих до праці. Не виплачувати прогульникам зарплату, звільняти їх з роботи за відповідною статтею Кодексу законів про працю тощо. Інакше він і далі «перериватиметься» на своєму високому посту, марно кличучи на поміч совість народних слуг в часи війни.
Поза сумнівом, в часи проголошеного реформування варто задуматися і про число народних обранців. Їх може бути 120-150, за приказкою «чим менше, тим краще». Якщо вже робити реформи, то скрізь, і парламент мусить показати приклад.
Особливо гостро стоїть проблема неповного знання справжньої української історії нашими громадянами, її штучного «прив’язування» до строкатої російської колісниці. Історія України нараховує кілька тисяч літ, а Росії – немає й однієї… Вона зі всіх імперських потуг пнеться бути «старшим братом» для нас, і тепер збройною рукою душить українську свободу. Сто сорок років тому Михайло Драгоманів час перебування українців під Московським царством влучно назвав «пропащим часом». І наполегливо радив: «Одно спасіння: вирватися з царства нашої пропащості, відділитися й відгородити українську землю від Росії – якнайшвидше, за всяку ціну, поки ще час».
Відтоді кілька разів ми пробували виконати заповіт великого українця. Та лише зараз нам допомагає увесь світ у гібридній війні, підло розв’язаній Кремлем за допомогою підготовленої «п’ятої колони» на нашій землі.
Не можна не погодитися з автором листа і в тому, що треба якнайшвидше позбутися імен «вождя», який за отримані раніше мільйони віддав Україну кайзерівській Німеччині за умовами Брестського договору 1918 року, та всіх катів нашого народу в назвах вулиць, міст і сіл. Бо вони сковують наш розум і паралізують волю! Верховна Рада 9-го квітня прийняла Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (№ 2558).
У 6-місячний термін з дня набрання чинності Закону держадміністрації та місцеве самоврядування повинні провести громадські слухання та подати на розгляд Верховної Ради пропозиції про перейменування населених пунктів, районів і областей, назви яких містять в собі символіку тоталітарного комуністичного режиму. Також необхідно здійснити демонтаж пам’ятників особам, пов’язаним з діяльністю компартії, та перейменувати вулиці, провулки, площі тощо, назви яких містять в собі символіку тоталітарного комуністичного режиму.
А те, що вже в незалежній Україні на російський лад спотворюються назви, то вже «бонуси» новітньої української бюрократії. Саме вона в «Державному класифікаторі об’єктів адміністративно-територіального устрою України» лише в одному Царичанському районі знівечила назви одразу двох сіл – Прядивки і Рудьки. Тому повертати їм давні ймення – наш святий обов’язок. Як і графу «національність» в паспорті. А програму телепередач відтепер «Сільські новини» друкуватимуть, скориставшись порадою Григорія Соколянського.
Надзвичайно проблемним є і рішення НКРЕ, очолюваної 25-річним керманичем Дмитром Вовком, про навіть не накручення, а справжнє «перекручення» тарифів на природній газ. А обіцяли ж все порахувати, що й до чого… Тим паче, що селяни Дніпропетровщини, Полтавщини й інших областей користуються газом власного видобутку. Такого карколомного підняття ціни на газ в українській історії ще не було. Можливо, адвокати скасують це непродумане рішення в суді. Не витримує критики і прагнення уряду «ощасливити бідних субсидіями». По-перше, це ті ж гроші українського бюджету. По-друге, громадянам краще мати власні кошти на оплату, а не бігати за позичками, ментальність у нас така. По-третє, якщо поряд живуть, наприклад, дві родини пенсіонерів з невеликими доходами, але з однією проживають непрацюючі діти чи онуки, то вона субсидії не отримає. От вам і рівність… Таки правий народний депутат Сергій Каплін, кажучи, що «в Україні йде постійна економічна війна багатих з бідними». Адже такі неймовірні тарифи на газ для всіх доступні лише багатим людям.
Абсолютно чудернацькими виглядають і рішення парламентарів обкласти податком 15% пенсії працюючих пенсіонерів. А спеціальні пенсії у працюючих пенсіонерів досі не скасовані! Щойно, як стверджує депутат Віктор Чумак, це ухвалено лише щодо народних депутатів і суддів, всього чотирьох категорій держслужбовців. А щодо 14 інших категорій – ні слова, ні півслова… Знову «рівність». Та і більшість українців дивує, чому уряд і досі не провів, як обіцяв, пенсійну реформу, не ліквідував найбільшої української ганьби – величезної прірви між найменшими і найвищими пенсіями?
Дивлячись на деякі і справді не надто продумані потуги влади, мимоволі приходять на думку рядки з вірша Валентина Шульги «Триптих про владу»:
«Ми всі в однім човні», -
державці сповіщають!
Та на поверхні плава суть:
низи напружено гребуть,
верхи ж щосили загрібають!

Підготував Григорій УКРАЇНЕЦЬ.