Найбільші за всю історію України народні віча «Маршу мільйонів» відбулися минулої неділі по всій території держави. У центрі Києва, де зібрався мільйон наших співвітчизників, число демонстрантів перевершило навіть кількість учасників подій Майдану-2004. Це реакція українців й представників інших націй на масове побиття спецпідрозділом «Беркут» 30 листопада мирних демонстрантів. Та точнісінько таке ж катування людей, навіть лежачих, арештованих внаслідок провокації, організованої першого грудня «невстановленими особами». Замість яких за гратами опинилися мирні громадяни…

МІЖ ТИМ Євромайдан у центрі Києва не лише не слабне, а навіть «відбруньковує» собі подібні місця свободи. На головному панує добрий дух взаємодопомоги, віри в перемогу справедливості. Він цілодобовий, «бити байдики» на ньому доволі непросто, як декому видається. Адже демонстранти увесь час на ногах, охороняють величезну площу, гріються від холоду. Вночі почергово відпочивають в численних наметах, станціях метро, оселях киян, храмах тощо. Чому стоять люди? На це питання Орест з Теребовлянського району Тернопільщини, який разом із земляками з такими ж обвітреними грудневим холодом обличчями охороняє один із «редутів» Майдану, відповів: 
- Ми часто їздимо в Європу, бачимо, як там живуть люди. У них політики надзвичайно чутливі до побажань громадян. А в разі найменших порушень закону у відставку йдуть самі, не чекаючи, що їх попрохають про це люди. Щоб подібні київським звірства трапилися там, це абсолютно неможливо! Тому й зібралося наше село, знесли продукти й гроші, і добровольці поїхали до столиці. За певний час нас замінять. Будемо стояти доти, доки не почне діяти Конституція України.
На Майдані люди гріються прямо на вулиці біля багать, розведених у залізних діжках. Біля однієї з них з правічною селянською умілістю вправляється з дровами Володимир Шульга з Новгород-Сіверського району Чернігівщини:
- Бити лежачу дівчину, навіть одну, та ще й по голові – це вже поза усяку людську межу, - обурюється він. - Влада перейшла Рубікон, тому й постав Майдан. Понівечених кийками й ногами людей ще й кинули за ґрати. Більше десяти мітингувальників досі не знайдені… Моє сумління не дозволяє мовчки терпіти таке. Ми звичайні селяни, працюємо на своїй землі, тримаємо худобу. Тепер дружина вдома господарює сама з дітьми. Але мушу стояти за правду до кінця, з Чернігівщини тут нас багато.
Окрім чернігівських, на величезній площі майорять написи «Старосамбірщина», «Болехів», «Кременчук», «Січеслав», «Макіївка», «Кривий Ріг», «Лубни» тощо. Особливо рясніє ними конструкція новорічної ялинки, задля встановлення якої і «зачистили» молодь з площі.

ХТО «ВІДІГНЕ» ПАЛИЦЮ?
Більш ніж через добу після масового побиття людей Президент Янукович зазначив, що правоохоронні органи, мовляв, перегнули палицю… Але розмову із суспільством, яке вийшло на масові протести, з цього приводу не почав. Голова уряду Азаров пообіцяв «зробити жорсткі кадрові рішення» через осатанілі дії «Беркуту». Та й досі чомусь далі обіцянки не рушив. Тому й протестують на Майдані щодень сильніше люди з втомленими, але одухотвореними обличчями.
До речі, садизм на Майдані змусив до рішучих дій і декого з депутатів парламенту ще діючої більшості. Першою з фракції і партії вийшла одна з її ідеологів Інна Богословська. І заявила, що можливий намір влади втретє «вирішити» справедливі вимоги Євромайдану за допомогою силового сценарію лише прискорить її фатальний кінець. А ще це може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому уряд мусить, на думку Богословської, сам негайно піти у відставку.
Про доцільність формування перехідного уряду національної єдності заявляє і опозиція. А громадські організації Майдану переконані в тому, що в Україні, як і в інших цивілізованих країнах, політики мають бути «інструментом для задоволення потреб народу».
Та поки що на вимоги вже світового Євромайдану українська влада не реагує. Як дещо раніше не звернула уваги на Податковий, Чорнобильський, Пенсійний, Мовний Майдани. Вочевидь, усі ці давні протести злилися тепер у єдиний і таки змусять цього разу владу почути своїх громадян. Адже за словами Павла Тичини «Народ – це океан! Повен! Коли він згуртований в єдину вольову і незламну силу!»
ЛЕНІНА ЗВАЛИЛИ…
Ще одна звістка облетіла Україну минулої неділі – у Києві повалений пам’ятник Леніну на Бесарабці. На фоні того, що зробили на Майдані з мирними мітингувальниками, новина більшість українців не зачепила за живе. Скоріше це закономірний фінал вождя, діяльність якого, м’яко кажучи, нічого спільного з Декларацією прав людини не мала. Відомо, що злочини більшовицького режиму ще 2007-го року Парламентською Асамблеєю Ради Європи визнані тотожними зі злодіяннями режиму нацистського. А керманичі «диктатури пролетаріату» ще 2010-го українським судом за Голодомор – геноцид 1933 року визнані злочинцями. Та і частина наших громадян ставляться до «вождя» як до керівника групи кримінальних злочинців, яка за німецькі шпигунські гроші силоміць захопила владу в імперії. З добре відомими усім нам наслідками…
Між тим подібне дійство є не лише в столиці України. Пам’ятник Леніну постраждав і на Одещині. «Невідомі особи вночі (з 8-го на 9 грудня) пошкодили пам’ятник Леніну, встановлений біля клубу залізничників в одному з парків міста Котовська», - йдеться у повідомленні Котовського МВ ГУМВС в Одеській області.Щойно наш читач Олександр Велегура з Преображенки Царичанського району повідомив:
- За п’ять днів до Києва у Преображенці вночі звалили пам’ятник Леніну. Вранці приїхали міліціонери, постояли коло нього та й поїхали. Уламки вже прибрані. Тепер їдеш і наче й сумно якось, і весело, й неначе так пусто на цьому місці увесь вік було… Так що не лише в столиці щось відбувається. Але про Київ усі говорять, а про Преображенку – ні…
Що ж, зрівнюємо у правах ці події. Та для Дніпропетровщини преображенське повалення далеко не перше. Тривалий час у Балівці Петриківського району бовваніє нижній уламок постамента Іллічу. Зникли пам’ятники йому і в деяких селах південних районів краю. Знову ж таки це відбувається через те, що наша влада не реагує ні на рішення Ради Європи, ні на Указ Президента Ющенка про ліквідацію символів тоталітарного минулого. Краще було б ті пам’ятники, які мають художню цінність, звезти в якесь визначене місце і утворити музей. Щоб кожен, у кого ще крається серце за вождями, міг поїхати і за власний кошт подивитися на них. Або й міг замовити скульпторам ще один пам’ятник, як дехто збирається. Але знову ж таки хай він стоїть у музеї тоталітарної епохи, а не на очах у всіх громадян. Таке зробили в Литві, і ніяких надаремних хвилювань у суспільстві немає. У нас же незабаром може дійти до того, що в музей нічого буде везти… І тут ми торуємо свій нелегкий шлях. Незважаючи на те, що наші сусіди його здолали набагато простіше…
Вочевидь, падіння «вічних» ідолів певною мірою символізує настання нової епохи України. Де кожен політик буде лише «ефективним інструментом», а не месією. І де «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю в Україні», як це проголошує стаття 3 Конституції України. Задля цього і вийшли українці в «Марші мільйонів» проти насилля у Києві й Запоріжжі, Донецьку і Львові, Луганську і Черкасах. Царичанці і Кобеляках, Магдалинівці і Дніпропетровську…

Григорій МИКОЛАЙЧУК, спеціальний кореспондент,
м. Київ, 6 грудня 2013 року.