Відколи світу цього, відтоді, певно ж, і почали формуватися основи педагогічної науки. Українці пишаються своїми визначними просвітниками: Григорієм Сковородою, Феофаном Прокоповичем, Костянтином Ушинським, Василем Сухомлинським. Та часи і умови життя людей змінюються, змінюються - і не завжди на краще - і вимоги до Вчителя. У період становлення України як самостійної держави є ще чимало освітянських проблем. Наш постійний читач Анатолій КОВАЛЬКО з Дніпропетровська розробив і надіслав до редакції доволі неординарну систему їхнього вирішення з власним поглядом на процеси навчання і виховання молодого покоління.

Пригадуються події, які супроводжували наше життя з часу розпаду Радянського Союзу. В житті українців настав нелегкий період, а їхні заощадження виявилися «замороженими». Прийшов час «прихватизації», дехто став надзвичайно багатим, а більшість - бідними. Основною причиною засилля «дикого» капіталізму вважаю те, що люди, які тоді керували країною, не мали належного морального і духовного виховання. Ще й досі рейдерство і корупція, мов хижий гірський орел, виглядають на землі свою здобич і немилосердно кидаються на неї…
Навіть тепер, у рік 22-ої річниці Незалежності України, відмінність між бідними і багатими в Україні надзвичайно велика. Вона не має аналогів з іншими державами, які звуться цивілізованими. Інколи я приходжу до висновку, що наше суспільство поділилося на три класи: бідний, середній і багатий. Та очевидним є факт, що виховання підростаючого покоління - головна проблема будь-якого cуспільства.
Як вона вирішується в Україні? Переконаний, як і більшість учителів, - до школи дитина має йти у віці сім років, а не в шість, як зараз. А тривалість навчання в середній школі повинна дорівнювати десяти рокам, з більшим нахилом до професійної трудової орієнтації. Це добра давня практика, і її не слід забувати. Прописною істиною є й те, що дітей треба належним чином годувати, одягати, учити і виховувати. Та чи у всіх сім’ях є умови і засоби для гарного виховання? У частини з них, особливо у матерів-одиначок, просто для цього не вистачає часу…
Якось влітку в одному із сіл Дніпропетровщини я проходив повз занедбаний сарай і почув дитячі голоси. Там побачив трьох дівчаток, які почергово пускали дим із рота, передаючи запалену сигарету одна одній… Вони не розгубились, угледівши мене, і запитали: «Дядю, а у Вас немає сигарети?». Я відповів їм, що не палю і раджу цим не займатися. Пізніше довідався, що в сараї діти ховалися від бабусь. А їхні батьки працюють у місті, їдучи на роботу в понеділок вранці і повертаючись додому в п’ятницю ввечері. Тож вихованням дітей і доводиться займатись бабусям. А ще чимало батьків працюють за кордоном, не бачачи своїх дітей чимало місяців поспіль… Певно ж, бабусі і дідусі не можуть замінити батьків. До того ж і вони, щоб вижити, змушені працювати й після виходу на пенсію. А в селі - трудитися на присадибній ділянці. Все це впливає на виховання дітей.
В українському суспільстві сьогодні є ще й так звані неблагополучні сім’ї, де один чи й обоє батьків ведуть нездоровий спосіб життя і дозволяють собі насилля над дітьми. Над цією проблемою працюють школа, місцева влада і правоохоронні органи. З іншого боку їм нелегко досягти потрібного ефекту у вихованні. На мою думку, щоб вирішити всі ці питання виховання дітей з проблемних сімей і загалом покращити умови їх навчання і життя, треба:
- у кожному районі України (особливо в сільських) створити для учнів «районні навчальні центри середньої школи», або «шкільні містечка». Для них слід виділити необхідну територію й огородити - для будівництва навчальних приміщень, спальних корпусів для учнів, учителів та вихователів, медперсоналу, актового і спортивного залів, двох стадіонів - шкільного і для міжрайонних змагань, харчоблоку, власної пекарні, складу для продуктів, які надходитимуть з полів органічного землеробства. У містечку мають бути підвальні приміщення для засолювання, квашення і зберігання овочів та фруктів, власна птахофабрика, м’ясокомбінат, молокозавод, щоб завжди на столі у дітей були свіжі продукти. Щоб кожен учень міг щодня випивати кухоль свіжого молока і свіжознесене яйце. Для трудового навчання центр повинен мати земельну ділянку. Аби діти навчилися садити дерева і кущі, вирощувати картоплю ба інші овочі способом органічного землеробства.
У шкільному містечку треба зосередити необхідний педколектив, забезпечити квартирами для постійного проживання їх та увесь обслуговуючий персонал. Щоб їхній шлях до роботи не був пов’язаний з транспортом. Для якісного відбору вчителів варто проводити конкурс із кожного предмету. А директора центру має обирати увесь педколектив трьома чвертями загальної кількості голосів, він повинен мати статус державного службовця.
Навчання повинне проводитися на договірній основі - директора як представника трудового колективу з батьками. Батьки мають вирішувати питання підготовки учня до занять, оплати за харчування. При вихованні дитини треба своєчасно роз’яснювати їй, яку велику шкоду завдає здоров’ю вживання спиртних напоїв і наркотиків, тютюнопаління. Усіма силами треба пропагувати здорові сім’ї, це найголовніша часточка нашої держави.
Вважаю, діючі навчальні програми середньої школи необхідно скоротити наполовину. А цей час віддати на професійну підготовку, трудове навчання. Мені довелося декілька років трудитися вчителем праці в одній із середніх шкіл. Вів предмет «столярна справа» для хлопчиків. Вони з великим задоволенням виготовляли табуретки, держаки, дверні коробки тощо. На екзаменах після десятого класу учні виконали контрольні роботи на другий, а деякі - і на третій розряд. А головне - те, що хлопці отримали практичні навички обробки деревини, що в майбутньому знадобиться їм у житті.
Нещодавній приклад - зустрічаю знайомого хлопця. Іван розповів, що після школи закінчив коледж, отримав диплом юриста. Роботи за спеціальністю не знайшов, тому тимчасово наймається будь-де за невеликі гроші. А сподівався після навчання стати помічником юриста і… брати хабарі. Я був шокований цими словами. Звідкіля у молодого хлопця таке уявлення про українську юриспруденцію. Знаю його батьків - морально стійкі, трударі. Певно ж, вплив суспільства з «колядниками» справив враження і на Івана, але не той, який треба… Добре було б, щоб без гарантії працевлаштування навчальні заклади не мали права діяти.
Вважаю, школа повинна орієнтувати дітей на такі спеціальності: муляр, штукатур, облицювальник, садівник, тракторист, тваринник, птахівник тощо. Ці професії зараз затребувані в господарствах. Тому ж Івану було б краще мати робітничу професію. А так батьки витратили на його навчання купу грошей. Після чого він мусив опанувати трудову спеціальність, але починати з підсобника. Тобто він витратив кілька років і солідні кошти надаремне.
Кожен навчальний центр району має спеціалізуватися на випуску потрібних краю спеціалістів. А загалом шкільні містечка матимуть наступні переваги перед звичайними школами: зосередженість педагогічних кадрів, учнів і матеріальних ресурсів в одному місці; економія газу, електроенергії, води, коштів на ремонти тощо;
всі діти району шкільного віку матимуть гарні умови для навчання, занять спортом, належне медобслуговування;
в учителів, вихователів, які проживатимуть у центрі, буде більше часу на навчання і виховання дітей тощо.
Українське суспільство розшарувалося на класи. Проблема виховання дітей багатіїв уже вирішена. А ось про дітей з бідних і середніх класів варто подумати вже зараз. Саме в шкільних містечках їм і можна створити пристойні умови. Думати про це треба вже зараз.

Анатолій КОВАЛЬКО,пенсіонер.

Ми попрохали прокоментувати цей лист шкільного психолога Вікторію Осадчу:
«Суспільні, виховні й освітянські проблеми. Поза сумнівом, їх багато, і вони різнопланові. З іншого боку виключно концентрацією учнів в одному містечку їх годі подолати - перед суспільством можуть постати нові, не менш значні. Ідея об’єднати учнів у шкільні містечка витікає з давньої практики шкільних інтернатів.
Розуміючи всю складність ситуації, варто не забувати, що школа від цього не перестає бути фундаментом майбутнього. Щонайперше треба не забирати ще й дитину від батьків, а повернути батьків до дитини. Усіляко намагатися, щоб діти бачили, як трудяться їхні батьки, тим самим надихаючи своїх нащадків на сумлінну, чесну і самовіддану працю. Необхідно звернутися до народної педагогіки, її духовних засад. І пропагувати ідею цінності сім’ї. Саме в родині формується людина як особистість. А школа, гуртки і т. п. сприяють більш глибокому розвитку дитини. Батьки повинні власним прикладом показувати, як ставитися одне до одного, до старших. Зразком має бути сім’я, де всі чесно трудяться і навчають цьому дітей, Якщо ж місію виховання покласти виключно на школу, то ефекту досягти буде дуже важко. А ще великий вплив на незрілі душі мають телебачення, Інтернет тощо. А там, на жаль, пропагується насилля, неробство тощо. Є передачі «Міняю жінку», «Вагітна в 16-ть», «Вікна» і т. п. Ці, м’яко кажучи, далеко не високоморальні «твори» відкрито пропагуються. Чому вони можуть навчити?
Українцям потрібно насамперед поширювати ідею здорової сім’ї і суспільства. Людину виховує все: пісні і легенди краю, родина і сусіди, оточуючий світ. А школу і вчителя необхідно звільнити від надмірної опіки.

Ось такі дві різні точки зору на існуючі освітянські проблеми. Де в чому вони спільні, а більше відмінні. І поза сумнівом, не всі із існуючих негараздів освіти названі. Певно ж, з освіти необхідно викинути все, що не приносить позитивного результату. Але як це зробити? Де взяти політичну волю і суспільну енергію для цього? Пропонуємо і вам, шановні читачі, висловити своє бачення вирішення проблем галузі. Тієї вічної освітянської ниви, навчання на якій Василь Сухомлинський починав зі спостережень майбутніми першокласниками найвеличніших картин природи: руху хмаринки на небі, сходу і заходу сонця, шляху краплинки води…

Підготував Григорій ДАВИДЕНКО.