Шановні «Сільські новини»! У далекому 1995 році, коли народилася газета, я стала одним з перших її передплатників. З того часу так і живу від четверга до четверга. З того часу разом з вами переймаюся проблемами села та нашої рідної неньки-України. Я добре пам’ятаю, як на початку 2000-х років у газеті були досить сміливі і гострі публікації щодо реформування аграрного сектора економіки після Кучмівського земельного указу та про те, як тоді виконували ту реформу голови районних державних адміністрацій. Напевно ж така смілива позиція газети була не до вподоби, але я читала і благала Господа, аби він допоміг вам вистояти у боротьбі з корупціонерами та хапугами.

З того часу багато що змінилося. Замість 35-річної жіночки тепер до вас звертається 60-річна пенсіонерка. Але у душі я, як і раніше лишаюся молодою й завзятою. Коли у 2014-му стався другий Майдан, у глибині душі була впевнена, що тепер Україна потихеньку вирветься із обіймів старшого брата і стане заможною країною. Але сталося інше – забрали Крим, частину Донбасу, аби не Коломойський, то і ще б пів України опинилося в у лабетах Московії.

А тепер нашестя інше – коронавірус. Аби подолати цю заразу щовечора дістаю свій пісенник і голосно, на всю хату співаю українські народні пісні. Ви знаєте, це добре-таки заряджає – ні про який коронавірус вже не думаю. Спробуйте і ви, допомагає!

Віра КРИЩЕНКО, м. Нікополь, Дніпропетровська область.