Господу, що по вулиці Молодіжна,12 у селищі Зоря П’ятихатського району, видно здалеку. Адже з ранньої весни і до пізньої осені тут цвіте стільки квітів, що любо подивитись. А величні кущі пишних троянд, які щороку квітують тут не один місяць, - це вам не абищо! Краса така, що аж подих перехоплює.

ЯК НЕ ДИВНО, але попервах, коли подружжя Лук’яненків тільки оселилось у Зорі, чоловік Сергій був налаштований проти цих колючих красунь. Згодом, коли вони заквітчали собою двір, він дав дружині Наталії своє категоричне добро, аби вони в них завжди росли.
Так-от, коли Лук’яненки приїхали з Вінничини на Дніпропетровщину, де купили будинок, почали з облаштування оселі. Переклеїли шпалери, все перефарбували за своїм смаком, а от у дворі вигрібали і вичищали, бо до них тут жили старенькі люди. Особливо нова господиня поморочилась з облаштуванням клумб, бо коло будинку росли старезні дерева, які затуляли світ Божий з вікна. То треба було їх спиляти, а ще довелося зчищати землю, насипану прямо на асфальт під двором.
Сусіди тільки дивувалися, чи немає, мовляв, їй куди свої сили і час подіти, а жінка мовчки робила своє. Після таких трудів і з’явилась та краса, яку всі можуть бачити нині. Особливо приманюють до себе сліпучої краси троянди – вище зросту людини!
У самому будинку скрізь теж видно результати праці рук господині. Відчувається, що вона родом із Західної України, де всі жінки уміють вишивати, шити і в’язати. Ще дівчиною Наталія разом із старшими сестрами вишивала на замовлення, причому не тільки рушники, але і килими. А ще в колгосп в’язали светри. Жили тоді бідно, тому зрозуміле її прагнення зробити своє життя гарнішим. Тож тепер у неї вдома не тільки вишивані хрестиком серветки, але й аплікації у техніці квілінг, котрі зі смаком прикрашають шафи просторого будинку. Від того оселя має не просто власне обличчя, але й створює якийсь особливий настрій, теплу ауру. Та й взагалі з цими людьми і в цьому домі приємно бути, з ними якось і дихається вільніше.
- А років зо три тому душі захотілось чогось нового, - пригадує Наталія Михайлівна. – Тож десь щось побачимо і пробуємо в себе. Так з пластикової пляшки зробили Вінні Пуха. Я хотіла її просто розмалювати, а чоловік каже, що то – не воно, треба робити фігурки з окремих пляшок.
Якось Сергій приніс дружині з роботи власноруч зробленого пластикового зайця, наступного разу – слоника. Почали разом шукати цікаву інформацію в Інтернеті і загорілись обоє так, що тепер не можуть зупинитися. Буває, що Наталія придумує ідею, а Сергій її втілює, а буває, побачать щось новеньке і самі починають чаклувати над ним.
Якщо заглянути в минуле, то пластикові пляшки з’явились в житті сучасної людини вже давно, але ми й досі цінуємо цю тару, і не тільки за її безпечність. Справді, пластик, на відміну від скла, не б’ється, його можна спокійно транспортувати. Але є ще одна важлива обставина: така пляшка – найперший помічник господаря, котрий не бажає витрачати гроші на дрібниці, які можна зробити власними руками.
Із непошкоджених і закритих кришками пляшок можна зробити навіть справжнісінький пліт. Крім цього, такі пляшки розрізають на тоненькі смужечки і плетуть з них корзини, сумки, килимки під двері. Кажуть, що в Африці особливою популярністю користуються шльопанці, виготовлені з пластикових пляшок. Ну, чим ми гірші? А ще з пластикової пляшки можна створити ще й недорогі, але симпатичні прикраси, наприклад, браслет на руку.
Але це так, до слова. А в родині Лук’яненків поступово з’явилось чимало кумедних речей із звичайних пластикових пляшок. На клумбах біля хати у них мирно співіснують бджоли, зайці, слон, мультяшний Вінні Пух, на ганку висять пластикові ліхтарі, із землі «ростуть» величезні шишки і навіть пальма є – якраз під величезним кущем троянд. Ну, чим не казкове обійстя?
- Мені це дає справжнє задоволення, - говорить господиня. – Хочеться, щоб краса була створена своїми руками. А ще ж приїжджають з міста діти і бачать, що тато і мама вже щось новеньке придумали.
Так минулої осені Сергій з Наталею побачили в Інтернеті павича з пластикових пляшок і надумались і собі зробити такого – великого і красивого, з розкішним хвостом, що так і переливається проти сонця. Отож назбирали щось із дві сотні пляшок різного кольору і в холодну пору, коли вільного часу більше, стали над ними чаклувати. Так за якихось пару тижнів у них і з’явилось це пластикове чудо, яке навіть демонстрували керівникам шкіл району на районному семінарі, що проходив у березні в Зорянській школі. Директори П’ятихатщини дивувались тому павичеві несказанно, а ще кожен з них повертався додому з твердим переконанням, що треба і в себе щось таке утнути. Адже бісероплетінням та аплікаціями з паперу нині вже нікого не здивуєш.
І поки інші щодня викидають пластикові пляшки, навіть не задумуючись про те, скільки корисного можна з них зробити, сім’я Лук’яненків створює справжню пластикову красу з відходів. Хоча, здавалося б, краса не може бути з пластику. Але живим її втіленням якраз і є вироби талановитої родини з П’ятихатщини.

Дарина ЧЕРНЯВСЬКА,
випускниця Жовтоводської гуманітарної гімназії імені Лесі Українки.
Дніпропетровська область.