25.11.2020
До 87-х роковин Голодомору Український інститут національної пам’яті підготував нову книгу «Пам’ять роду». Це 16 історій родин, які пережили геноцид 1932-1933 років. Книга покликана спонукати кожного відкрити свій родинний фотоальбом, дізнатися більше про історію своїх родин, поговорити з тими, хто ще пам’ятає «великий голод», зафіксувати та передати їхні спогади, щоб пам’ять про геноцид стала запобіжником від повторення подібних злочинів.
«Коли ми говоримо про Голодомор, то найчастіше йдеться про біль і жах, які відчували наші предки, про психологічну травму, яку пережив народ, що став жертвою більшовицького експерименту «впокорення голодом». Цією книгою ми хотіли відгорнути сторінку пам’яті трохи далі і побачити Україну, якою вона була до Голодомору: сильною, гордою, мудрою, працьовитою, з почуттям власної гідності та віри у свої сили. Ми почали шукати в сімейних альбомах фото українців до геноциду та просити людей, які зберегли ці реліквії, розповісти, як склалася доля тих, хто на них зображений. Ми дивилися в очі українців, які жили за сто років до нас, і бачили Україну, якою вона могла б бути, якби не більшовицька окупація. І якою вона може бути – якщо ми зараз цього захочемо», – розповіла про ідею книги її упорядниця, співробітниця УІНП Наталія Позняк-Хоменко.
До видання увійшли 16 історій, зокрема історії родин письменника та політв’язня Олеся Бердника, письменника і публіциста Сергія Плачинди, які самі дивом вижили в роки Голодомору; розповідь про маму письменниці Тетяни Лемешко, яка через геноцид втратила чоловіка та 11 дітей. Свої родинні історії також розповіли поетеса Наталка Поклад, актор Олександр Ігнатуша тощо. Видання містить фрагменти з книги Олеся Бердника «Пітьма вогнища не розпалює» та оповідання Оксани Шалак «Торбинка».
«Попри трагізм ситуації, книга вийшла дуже світлою. Можливо тому, що оповідачі сприймають уже ці події насамперед як урок для нащадків – як вижити, залишившись при цьому людиною», – зазначила Наталія Позняк-Хоменко.
Залишить свій відгук