Селяни Херсонщини невдоволені закупівельними цінами на молоко

Ще у 1886 році у селі Велика Лепетиха, центрі Лепатиської волості, мешкало 5145 осіб, було 868 дворів, існували єврейський молитовний будинок, школа, 15 лавок, 2 лісові пристані, рибний завод, бондарня, 4 горілчаних склади, ренський погріб, відбувалось 2 ярмарки на рік: 1 березня та 1 вересня, базарювали щосуботи.
Сьогодні у центральній частині селища знаходиться торгово-діловий центр, де розташовано адміністративні приміщення, місцеві банки, ринок, магазини, підприємства побутового обслуговування населення, заклади громадського харчування, кінотеатр, стадіон, 4 парки відпочинку. На території селища працює 3 переробних та транспортне підприємство. Та нас цікавило, якими турботами живуть сьогодні селяни?

Цих корінних жителів Великої Лепитихи ми зустріли неподалік траси на Каховку.
Ціла громада, яка складалась переважно із жіночок похилого віку, підігнала своїх корів до випасу і лишила своїх рогатих годувальниць під опіку ось цих людей, яких ви бачите на знімку.
Іван Горб все життя відпрацював машиністом Горностаївського управління водного господарства, а тепер пасе корів, оскільки на пенсію в 1100 гривень важко виживати.
- У мене ще четверо онуків,- каже чоловік,- і всі хлопці. Хочеться їм копійкою допомогти. Ось і працюю.
Олександр Тарасевич, хоч ще і молодий, але свою роботу пастуха вважає потрібною і не менш важливою, ніж, приміром, водія чи механізатора у місцевому господарстві.
А ось студент заочного відділення Таврійського агротехнічного університету Євген Осман на власному досвіді переконався, що утримувати корів сьогодні невигідно.
- Невисока ціна на молоко відбиває у людей бажання працювати,- говорить хлопець. - Ми з матір’ю та бабусею тримаємо двох корів, які щодня у нашу сімейну касу приносять 40 гривень, а 50 треба віддати пастухові. Хіба це бізнес, коли десять гривень збитку! Рятують ситуацію бички, телята, яких вигодовуємо і здаємо на м’ясо. Саме на ці гроші і живу, і навчаюся.
- А чи багато твоїх однокурсників-студентів займаються тваринництвом?- запитуємо хлопця.
- Ніхто цим не займається. Пасти корів - не на «Бентлі» їздити! - посміхається.

Тільки ми подякували нашим співрозмовникам за відвертість, до нас підійшла симпатична жіночка. Знайомимось. Олександра Маць має постійну роботу у селищі. Раніше тримала корову, тепер - телятко.
- Через засуху з кормами важко, - каже жінка. - А молоко приймають заготівельники по 1.80. Мабуть, краще мінералку пакувати у пляшки, вона дорожча, і кормів, і догляду не потребує.
А потім Олександра розповіла, що вже більше місяця немає у неї та її сусідів води, часто відключають електроенергію. А трьохкубова бочка привозної води коштує 120 гривень. За її словами, люди збирали підписи, ходили до селищного голови Валентини Акименко. Відповідь почули таку: «Насососи згоріли, а грошей у бюджеті на це немає».
- Ось і живемо, ніби на Марсі, - каже О. Маць. - На тій планеті, кажуть, теж колись вода була…

Олександр СТРИЙ. Фото автора. Херсонська область.

Фото. Іван Горб, Олександр Тарасевич, Євген Осман. Олександра Маць.