Тоді мені було всього 10 років, незважаючи на це, я стала плести сітки поряд із дорослими жінками. Одні жінки нарізають смужки тканини. Інші плетуть. У мене не дуже виходить рівно різати, тому я взялася плести.  Спочатку було важко і трохи нудно. Але потім все змінилося, коли наш керівник  Ольга Перетяка  сказала: «Коли плетете сітку, думайте про щось приємне, добре, лише тоді наші сітки зможуть рятувати». І зрозуміла, наскільки важливою є наша справа. Відтоді, плетучи сітку, я постійно думаю: тільки б ця сітка врятувала чиєсь життя. 

Але тоді я ще не знала, що чекає мене далі. Коли ми завершили  сітку, за нею приїхав військовий з АТО на ім’я  Євген. І коли він побачив мене,  був  дуже вражений, що навіть дитина хоче допомогти їм. Через декілька днів я приходжу до військкомату і бачу Євгена. Він говорить: «У мене для тебе є подарунок». Я дуже зраділа такій увазі до мене. Я з цікавістю вислухала   розповідь бійця про те, як вони із його бригадою, дізнавшись, що дівчинка плете їм сітки, зразу почали думати над подарункам. Спочатку один із воїнів хотів подарувати мені військовий кітель. Але він такий великий!  Тому привезли мені синій берет десантника. Я була дуже щаслива, і мені було  дуже приємно, що мою роботу помітили і оцінили наші воїни.