Катерина все своє життя присвятила дітям – Марійці, Олі, Галі і найменшому синочку Миколі. Працювала у колгоспі з 14 років – спочатку свинаркою, пізніше – бригадиром. Поруч на фермі був і її чоловік – Антон. Він розвозив корми, а коли робочих рук не вистачало, то не цурався будь-якої роботи – чистив загони, прибирав навколо ферми, ремонтував свинарники. «Який він у тебе роботящий, та ще й непитущий», – чула Катерина про свого чоловіка від подруг. 

Всього за якихось три роки Антон звів великий будинок на околиці села. З піччю і великим підвалом, де облаштував свою майстерню. У хаті було 6 кімнат –  з них три дитячих: в одній – старша Марійка, у другій ­ Оля і Галя, у третій – Миколка. У великій залі святкували дні народження, на які запрошували усіх сусідів. І тоді на все село лунала пісня «А та курка-чубатурка. По садочку ходить та й ходить, курчаточок водить та й водить».

Підростали дітки. Дівчатка добре вчилися у школі, а ось Миколці ніяк наука у голову не лізла. Часто прогулював уроки. А раз забрав із шафи гроші, які батько збирав на машину, і поїхав до обласного центру. Увечері вже всі вдома, а Миколи немає. Побігла Катерина до сусідів навпроти, думала, що Микола там забарився. А його однокласник сказав, що хлопця і в школі не було. З’явився вдома Микола лише наступного дня, весь побитий, без грошей. Батькові він так нічого і не розповів. За що вперше отримав стусанів. Було на той час хлопцю 15 років.

А через рік за нез’ясованих обставин загинув глава сімейства. Знайшли його без свідомості обабіч посадки. Нібито хтось збив автомобілем. Такою була офіційна версія слідства.

Після тієї страшної події Катерина вмить зістарілася, посивіла. Ніби втратила сенс життя. А лікарня стала її другою домівкою – два тижні там, два тижні вдома. І так по колу. Доньки стали працювати, а згодом вийшли заміж. Роз’їхалися хто куди. А в сина з’явилися дивні друзі, які постійно вимагали з нього гроші. З облаштованої батьком у підвалі майстерні не залишилося нічого – Микола все розпродав за безцінь. Гулянки, випивки – це продовжувалося б ще довго, аби Микола не зустрів Марго. 

«Наше кохання закінчиться шлюбом лише за однієї умови – якщо ти виселиш свою матір з будинку», – зажадала майбутня дружина.

«А ми її у підвал поселимо, там, де батькова майстерня була. Такий варіант підійде?» – нерішуче запитав у Марго Микола.

«Тільки так, щоб вона мені на очі не потрапляла», – відповіла Марго.

Зразу ж після весілля Микола зробив другий вихід з підвалу на город. І поселив у батькову майстерню  свою матір.  Відтоді старенька мешкає у підвалі. Їй незабаром буде 80. Кілька разів на день жінка крадькома виходить з темного підвалу свого будинку, руки за спину і прямує до центру села. Що у неї на душі, про що її думки?

А пізно ввечері старенька мати запалює свічку  (електрику для економії відключив син) і уважно дивиться у промінчиках світла на своє весільне фото з Антоном, де вони молоді, щасливі і без дітей…