Вже рік, як українці живуть з реформованою пенсійною системою. «Старі» пенсіонери, котрим державне забезпечення призначене до жовтня минулого року, як кажуть, не відчули ніякого шереху, бо «мають те, що мають». «Молодим» доводиться набагато сутужніше. Своєю невеселою історією ділиться з нами сьогодні Іван Река (прізвище змінено) з Царичанки:

- Так склалося у житті, що ми з моїм добрим знайомим з Могилева, на рік старшим за мене, тривалий час після закінчення інститутів працювали разом на одному, а згодом на іншому підприємствах. Посада і відповідно зарплата у нього були трохи вищі за мої, а стажу нам обом вдалося виробити по 42 роки. Торік він пішов на пенсію, якої нарахували 1900 грн. Ми з ним поговорили і про мої шанси до 60-річчя і наближено вирахували, що я отримуватиму десь півтори тисячі. Коли ж місяць тому отримав повідомлення, був шокований – означена сума там ледь сягала 1200 гривень, тобто майже дорівнювала «мінімалці». Я не втримався і пішов у Царичанське відділення Пенсійного фонду:
- Дівчата, поясніть, будь-ласка, чому виходить така велика відмінність? А вони й кажуть: «Торік надбавки чоловікам нараховували після 25 років мінімального трудового стажу, а цього року вони призначаються після обов’язкових 35 років. У Вас менша сума доплат.
Згадав я тоді творця реформи Тігіпка і подумав - як хвацько він переконував нас на телеекрані! Та замість того, щоб «струснути» величезні пенсійні видатки з одних рук (читачі «Сільських новин» назвали їхніх власників «пенсійними генералами» - прим авт.), він разом примудрився і заліз до моєї вузької і неглибокої кишені й щомісяця тепер вицуплює з неї не одну сотню гривень. Так само і з кишень моїх ровесників - трудівників. Про жінок взагалі мовчу. Їм «усі привілеї» – і трудового стажу добавили, ще й пенсійного віку доточили… Люди, хто працює, мабуть, не всі допетрали, що й до чого. Їм дійде, як і мені, коли доживуть до пенсії.
Здається, «доходити» починає багатьом. Доволі цікава розмова на цю тему відбулася в Китайгороді Царичанського району наприкінці літа на зустрічі жителів села з народним депутатом Сергієм Глазуновим. Він один із тих, хто голосував за пенсійну реформу. Тож чимало запитань торкалося саме змін, що відбуваються внаслідок цього кроку. «Де нам допрацювати до 60 років,- запитала Антоніна Бондар,- коли ніде нема ніякої роботи? Коли її у сорок не знаходиш, то де знайдеш у шістдесят?» Ще один «сюрприз» підносить час – він, як відомо, йде, а трудовий стаж у більшості селян залишається на тій самій позначці… «У нас більшість працездатних жителів Китайгорода не мають роботи, тож при виході на пенсію у них буде десять – п'ятнадцять років стажу, або за новим законом вони отримуватимуть вдвічі – втричі менше «мінімалки». Як їм вижити на старість?»- запитав Михайло Векленко. На ці й інші подібні питання народний обранець не знайшов відповіді. Врешті-решт йому довелося запитати у присутніх :
- Люди добрі, скажіть, а як її проводити, ту пенсійну реформу?
Зал обурено загув… Чому ж ти, наш слуго народний, не приїхав та не запитав про це раніше? Це питання немов бриніло у всіх на устах. Вочевидь, це був момент істини.
Певно ж, провести справжню пенсійну реформу цьому складу парламенту вже не вдасться, її доведеться готувати наступникам. Сподіватимемось що норми, коли працівники із сорокарічним трудовим стажем і не найнижчою кваліфікацією отримуватимуть майже мінімальну пенсію, підуть у небуття. Як і запроваджені десятикратні відмінності між «міні» і «максі» пенсіями. Як робиться це у розвинених європейських країнах, де пенсіонери на заслуженому відпочинку мають можливість мандрувати світом, відпочивати, почувати себе людиною.

Григорій ДАВИДЕНКО.