З давніх-давен ще перші купці нашого краю торгували диким медом і воском з країнами Середземномор’я. Це був чи не найголовніший тогочасний купецький товар. Відтоді пройшло не одне століття. Та й зараз за виробництвом медопродуктів наша держава входить до першої світової десятки. За офіційними даними бджільництвом займається майже двісті тисяч громадян, які виробляють щорічно не менше 70 тисяч тонн меду. Хоча в сучасних економічних умовах більш вагомішим вважається запилення соняшнику, рапсу та інших ентомофільних культур. Та прямого зиску від такої роботи комах-трудівниць пасічники не мають. Цю проблему не раз і не два піднімали й на рівні Дніпропетровського добровільного товариства пасічників, однак зрушення ледь помітні – фермери крупних насінницьких господарств сплачують лише за ефективне запилення насінницьких гібридів. До речі, про деякі проблеми бджільництва можна простежити на прикладі низової добровільної ланки – Синельниківського товариства пасічників, яке нараховує у своїх рядах лише 52 члени.

ДІЄ ВОНО на підставі відповідного статуту й допомагає своїм членам товариства вирішувати чимало поточних питань. А саме в співдружності з меценатами забезпечує їх необхідними препаратами для лікування хвороб бджіл, частково компенсує затрати на придбання вощини, інструментів і реманенту. (Колись… в даному питанні допомагала держава). На щотижневих недільних зібраннях члени товариства обмінюються інформацією, досвідом роботи. Та найголовніша турбота – сприяння захисту пасічників від нерядових фермерів, які, трапляється, завчасно не попереджують пасічників про дні обробітку хімікатами посівів рапсу, соняшнику та інших сільськогосподарських культур, в результаті чого гинуть цілі пасіки. До речі,позаминулого року майже загинули рої пасічниці Л.І.Алексєєвої. Вона подала до суду на зловмисників, але місцевий суд, на жаль, не став на бік постраждалої. Зате апеляційний суд відмінив рішення Синельниківського суду і потерпілій виплачено компенсацію в сумі понад 50 тисяч гривень. Тут же варто додати, що фермери поки що обробляють поля пестицидами, які для них більш дешеві, ніж ті, що не шкодять бджолам. В розвинених країнах Європи, аби врятувати пасіки від знищення, в законодавчому порядку заборонено застосовувати подібні препарати. У нас же це поки що цілина.
Місцевих пасічників хвилюють не тільки офіційні питання діяльності товариства. Непокоїть їх також відсутність будь-якого сприяння з боку держави щодо реалізації цілющого продукту як в межах нашої країни, так і за кордоном. І це в той час, коли, скажімо, в Росії на ринках бракує нашого меду, а в Україні спостерігається його значне перевиробництво. Заважають цьому митні кордони і чиновницькі паперові завіси, через які не так-то просто прорватися, не кажучи вже про європейський ринок збуту цілющого продукту. Хоча місцеве товариство пасічників сподівається на ініціативних підприємців, котрі вже нинішнього року за сприяння товариства могли б взятися за вирішення цієї проблеми і пробити вікно в Європу та братню Росію.
Керівництву товариства на черговому зібранні бджолярів було рекомендовано офіційно достукатися до всіх голів селищних і сільських рад, а через їх посередництво до кожного фермера з тим, щоб вони завчасно офіційно повідомляли пасічників (аби уникнути судових позовів) про дні хімічного обробітку сільськогосподарських посівів як за допомогою авіації, так і наземним способом.
Обговорювалась також не менш важлива проблема утримання на території району лісосмуг. Більшість з них засаджені акацією, яку з року в рік безжально знищують, вирубуючи на дрова і для домогосподарських потреб. А ще – просто випалюють в польових насадженнях густий травостій, від чого гинуть дерева і всяка дичина. Ні сільські та селищні ради, на території яких знаходяться лісосмуги (державний лісгосп вже давно відхрестився від цієї болючої проблеми), ні екологічні й місцеві природоохоронні відомства, ні районна влада протягом останніх років нічого не зробили і не роблять (окрім насаджень обіруч центральних автошляхів) для збереження лісосмуг, які дарують не тільки нектар, а й оберігають наші чорноземи від ерозії. Як не парадоксально, але лісосмуги, що обрамлюють поля, стоять на заваді і самим фермерам, поступово наступаючи молодою порослю на їхні ниви. Не так-то просто вирішувати це питання, однак вже є приклади, коли дбайливі орендарі самі беруться доглядати за насадженнями. А коли б так чинили всі! От тільки про офіційне вирішення цього актуального питання не йдеться ні на державному, ні на обласному, ні, звісно, на низовому рівнях.
Чимало проблем доводиться вирішувати бджолярам і під час кочівного періоду до медозборів. То нема відповідних тягачів для транспортування причепів з вуликами (це не дешеве задоволення), то даїшники штрафують за пересування трасами, замість того, щоб посприяти добрій справі, то місцеві чиновники ставлять свої умови. Хоча вже є приклади, коли деякі фермери завчасно запрошують на свої поля кочових бджолярів і навіть надають транспорт для переміщення пасік.
І все ж бджолярство на даному етапі, будучи повністю відлученим від держави і керівників аграрних підрозділів різних рівнів, знаходиться в стадії самовиживання. Хотілось би нагадати всім цим добродіям прадавню істину: якщо не стане бджоли, не буде й життя на землі. Пам’ятаймо про це!

Олександр СВЯТИНА. Дніпропетровська область.