Чи можна цьому вірити, приміром, коли добре відомий своїми унікальними операціями опіковий центр Дніпра заплановано переселити зі старовинної двоповерхової споруди на проспекті Сергія Нігояна, 53,  де він перебував впродовж останніх 55 років, на третій поверх лікарні швидкої  медичної допомоги, де немає ні операційних, ні вентиляції – ніяких умов для розміщення опікових хворих. Крім того, 50 ліжок планують скоротити до 26, бо людей з опіками, бачте, сьогодні стало менше.  Прикро від такої недалекоглядності наших управлінців. Невже їм не відомо, що  приватних опікових центрів не існує. А раптом, не дай, Боже, якийсь вибух, аварія  у житловому будинку чи на виробництві. Хто надасть допомогу, хто врятує життя. У Німеччині, приміром, опікові відділення стоять, вкриті целофаном, про всяк випадок. Очевидно, там люди живуть не одним днем. 

 Слава Богу, що у нас термічні враження скоротились,  але бойові дії на Донбасі, на жаль, ще не завершені. Там рвуться міни, ведуться обстріли. Тільки навесні цього року до опікового центру було водночас доправлено 5 поранених військових, що постраждали від міни, яка влучила у бліндаж.   Одна міна – і п’ять поранених. Всього потрібен був місяць, щоб військові знову повернулись на службу. І це  завдяки  новим технологіям пересадки шкіри, якими володіють хірурги опікового центру. З часу початку АТО  хірурги  відділення повернули до життя більше тисячі важкопоранених військових, зберігши  руки і ноги  після, здавалося б, безнадійно важких поранень.

Нам вдалося поспілкуватися з одним із військових, якого добре пошматувало на війні. «Ліва нога була відірвана, права – перебита, – розповідає Дмитро. – Перед тим, як складати докупи мої кістки, треба було закрити всі рани. Спочатку був військовий шпиталь, потім реанімація в лікарні ім. Мечникова, де  на другий день вийшов із коми. І ось тоді до мене приїхав професор Слєсаренко, і я був переведений до опікового центру міської лікарні №2, де мене почали «складати». Операції тривали одна за одною. Професор Слєсаренко в одних місцях щось відрізав, в інших – пришивав. Так тривало півтора місяця. Як він повідомив, на мені був застосований прогресивний метод. Надто складні операції і його золоті руки зробили неможливе. Коли я прокинувся в реанімації, не міг повірити, що у мене є обидві ноги.  Це була фантастична робота професора Слєсаренка, завдяки якій я не втратив ногу і був підготовлений до операцій у травматології по відновленню кісток. Нещодавно здав всі тести з фізпідготовки на «відмінно» і продовжую службу у Збройних силах України. За все це низький уклін лікарю Слєсаренку та всій його команді, що врятувала мені ногу». 

На знак подяки за проведене лікування родина Дмитра запропонувала допомогу опіковому центру. Зійшлися на тому, що перш за все треба відремонтувати санвузол, де на той час не було елементарних умов. Чимало зробила наша родина, чимало сам професор, активісти і волонтери. Але є результат – це сучасний санвузол з усіма зручностями». У його ремонт було вкладено близько 400 тисяч гривень волонтерських  і власних коштів. Ремонт тривав кілька років.  Були замінені комунікації, встановлена сучасна сантехніка, підлога і стіни оздоблені кахлями. Але найголовніше – сюди можна заїхати на візку. І тепер все це буде знищено задля економії? Бо це все не можна нікуди перевезти.

Закриття опікового центру ще небезпечне й тим, що будуть втрачені технології, які роками хірурги напрацьовували, навчаючись за кордоном, переймаючи досвід і кращі практики лікування на сучасному обладнанні. 

– Це так звана  реконструктивна хірургія, яка ґрунтується на пересадці шкіри при застосуванні мікрохірургічної техніки. Раніше такі осколкові поранення вимагали ампутації або тривалого лікування, а ми робимо ампутацію одну на 1000 випадків, всі інші операції органозберігаючі, – розповідає завідувач відділення Сергій Слєсаренко. 

Від початку бойових дій в АТО в Опіковому центрі Дніпра було реабілітовано більше тисячі військових, які потрапили сюди з  дуже важкими пораненнями. То були надзвичайно тяжкі часи боротьби за кожне людське життя, але то й був  піднесений час волонтерської допомоги. Завдяки Фонду оборони, створеному за підтримки Бориса Філатова і уряду Швеції, для проведення лікування було тоді придбано операційне обладнання на мільйон шведських крон. А після статті німецької журналістки у журналі «Штерн»  про поранених і лікарів опікового центру, які їх рятують, на німецькому заводі було спеціально виготовлено мікроскоп, який тепер встановлено в операційній. Це обладнання установлене німецькими спеціалістами,  і його демонтаж не бажаний через  ризик виходу з ладу. І це найбільше тривожить хірургів, які працюють з ним.

Опіковий центр у Дніпрі було створено 55 років тому, з 2000 року, уже 21 рік ним завідує професор, доктор наук, майстер пластичної хірургії Сергій Слєсаренко. За цей час у будівлі не тільки навчились успішно робити високотехнологічні операції, а й поступово ремонтували приміщення. Полагодили дах, і підлогу, і стіни. Всі вікна відділення були замінені на енергозберігаючі пластикові, встановлене енергозберігаюче освітлення.  Але найголовніше для хірургів – в  опіковому центрі  є дві операційних – для опікових хворих і чиста – для реконструктивних операцій. На сьогодні це найкращі операційні у Дніпрі. Вони теж капітально відремонтовані, стіни оброблені від грибка, встановлені нові операційні галогенові лампи, бо  раніше тут були ще німецькі з часів Другої світової, які не стільки світили, як голову гріли хірургу.

Ці операційні надзвичайно світлі, бо величезні вікна розміщені по периметру. Не випадково у роки Другої світової, у період окупації Дніпра,  саме у цій будівлі розмістився італійський воєнний шпиталь, бо півметрові стіни не боялися ні бомб, ні снарядів. А коли у 1943-му німці відступали, залишили тут операційний стіл, який досі функціонує, повертаючи хворого під час операції. 

 Будівля пережила революцію, громадянську і Другу світову, бо зведена з наскільки міцної цегли, тут настільки міцний цемент, що і зараз навіть перегородки випиляти непросто. Тому говорити про її аварійний стан, мабуть, зарано. Звісно, потребує ремонту і додаткового утеплення лише фасад будівлі. 

– Все, що зроблено  в опіковому  відділені лікарні №2, це все наш шеф, – в один голос говорить сестринський медперсонал.

 З усього видно, що завідувач відділення – не тільки майстерний пластичний хірург, а добрий господарник, який дбає про комфортне перебування своїх хворих.  

Отже, за 20 років так багато докладено зусиль і вкладено силу  волонтерських коштів для того, щоб опікове відділення могло не тільки нормально функціонувати, а й надавати якісні хірургічні послуги, що тепер рішення Дніпровської ради про його передислокацію викликає не просто розпач, а й обурення, бо цього не можна допустити.

У будівлі опікового центру з півметровими стінами і новими вікнами досить тепло взимку і прохолодно влітку. Тут придбані спеціальні опікові ліжка, які не проїдуть у звичайні двері, бо вони більше метра шириною. Потім треба брати до уваги той факт, що далеко не всяке приміщення придатне для лікування опіків. Якщо не буде вентиляції, стерильності, опікові хворі просто задихнуться в інфекціях.  

Отже, економія, яку хочуть отримати за рахунок скорочення опікового відділення, може насправді дуже дорого коштувати для людей. І ціна ця – загублені людські життя. Ще ж зовсім недавно під час боїв за Маріуполь сюди доставляли по 15 поранених щодня, поки всі 50 ліжок не були зайняті. Хай це не повторюється ніколи, але всі ми під Богом ходимо.

Опіковий центр Дніпра – це стратегічний об’єкт, який обслуговує не тільки дніпрян, а й всю Дніпропетровську область.  Опіковий центр – як пожежна охорона, яка повинна у будь-яку мить бути у повній бойовій готовності прийняти з опіками і важкими ураженнями шкіри. Треба розуміти, що переїзд надовго виб’є з колії напружену щоденну роботу хірургів в операційній. А може статися навіть, що відновити його функціонування у нинішньому режимі буде вже неможливо, бо не все обладнання можна перевезти і легко перевстановити. Це не шафу розібрати.

Опіковий центр давно здобув славу ще й навчального центру, тому що тут знаходиться навчальна база Дніпровського медичного університету, де проходять навчання майбутні хірурги. До слова, цього 2021 року побачила світ  унікальна книга –  ілюстрований атлас «Перфорантні клапті в реконструктивній хірургії», над якою працювали Сергій Слєсаренко і Павло Бадюл більше 15 років. Подібного видання немає на теренах колишнього СНД. Не випадково Сергія Володимировича запрошують на конференції читати лекції від Томська до Варшави. І як можна після всього цього навіть не поцікавитися його думкою при прийнятті рішення про передислокацію і скорочення Опікового центру Дніпра. Це не просто недалекоглядність, це безрозсудство, бо місто, область може втратити не тільки опіковий центр міста, але й його спеціалістів. Вони просто підуть у приватну медицину, а ще гірше – виїдуть за кордон, як це робить багато найкращих українських лікарів. І куди тоді будемо везти з опіками: до Києва чи до Харкова? Ближче більше немає таких центрів. 

Цих аргументів досить, щоб все ж таки переглянути поспішне і руйнівне рішення про переміщення Центру опікової хірургії до лікарні швидкої  медичної допомоги, де наразі перебувають хворі на коронавірус. Для цього, власне, і звертаємось до мера міста Дніпра Бориса Філатова, до департаменту охорони здоров’я, до депутатського корпусу з проханням зберегти опіковий центр для дніпрян і жителів області, залишивши його на своєму звичному місці,  не перериваючи потік щоденних операцій, які проводять тут наші майстри-хірурги.  Недарма в народі кажуть – переїзд гірше за пожежу.