Петриківський край породив і чимало майстрів української літератури. Зусиллями директора Петриківського районного музею етнографії та народно-прикладного мистецтва Любові Юхименко, учнів та патріотичної громадськості краю тут започатковані літературні читання «Творчий і життєвий шлях Семена Данилейка». Перше таке свято відбулося на початку листопада. Ім’я і твори цього видатного українського поета замовчувалися радянською владою навмисне. Бо його бачення української історії радянської доби не вписувалося в тодішні «соцреалістичні» рамки.
ЗНАМЕНИТИЙ вірш Данилейка «Гомоніли всюди чепурухи вишні» звучав на святі двічі – як авторська пісня Олександра Лісного та у прекрасній декламації п’ятикласниць Насті Манейло і Люди Левечко. Саме за рядки з нього «Що коли лунає в Петриківці пісня, то мовчать і курські солов’ї» Семена Григоровича звинуватили в «українському націоналізмі». Та наші сучасники називають Семена Данилейка людиною-подвигом, який відстоював правдиву історію України і по-петриківськи жагуче любив Батьківщину і батьківську мову, про яку говорив: «О мово моя, українська співуча, Тебе я ніколи під ноги не кину!»
На святі йшлося про підготовку 85-річчя з дня народження Семена Данилейка, яке відзначатиметься 23 вересня 2012 року. Насамперед треба подбати про видання повної книги його поезій. До цієї благородної справи має долучитися Спілка письменників України, обласною організацією якої опікується петриківська Леся Степовичка.

СТВОРЕНА ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ
Наприкінці листопада у Петриківській районній бібліотеці пройшло перше засідання літературної студії імені Семена Данилейка. У недалекі 90-ті вона діяла при петриківській районній газеті «Петриківські вісті» під назвою «Степове джерело», ідея її створення належить тодішньому редактору газети письменнику Володимиру Міщенку.
Літстудійцям, серед яких чимало імен, які друкувалися і на сторінках «Сільських новин», є що сказати про свій прекрасний край, його людей і Україну. До них, поза сумнівом, долучаться і юні сільські таланти. А керівником студії обрано колишнього директора Петриківської школи, відомого поета Віктора Юхименка.

ПАМ’ЯТІ ЗАЛЮБЛЕНОГО В ЖИТТЯ ПОЕТА
Другого грудня петриківському поету-гумористу Борису Шрубенку виповнилося б вісімдесят. З цієї нагоди в Петриківському районному музеї, у цій «великій науці любові до Батьківщини» відбувся день його пам’яті. Учні Червонопартизанської школи майстерно декламували його вірші, колеги-педагоги і друзі розповіли, яким був Борис Шрубенко в будні і свята.
- Це була розумна, ерудована людина, - пригадує колишня вчителька Євдокія Ніздрань. - Він був як сонце… Заходить до школи – діти до нього біжать, колеги йдуть, він усім посміхається і для кожного знайде приємне і хороше слово. Тривалий час Борис Григорович працював у Червонопартизанській школі, будівництво якої сам і «пробивав». А поетичний гумористичний дар супроводжував його все життя.
У Червонопартизанській школі і зараз, як і в часи Бориса Шрубенка, парти розмальовані яскравими персонажами українських народних казок. Її директор Вадим Завальний пригадує свого наставника:
- Борис Григорович був дуже відповідальною людиною і вимогливим учителем, любив дітей. Вів літературну студію при Будинку школярів, усіляко заохочував дітей до спорту. Вмів розповідати смішні історії і бачити їх в житті, встиг написати сім поетичних збірок.
Дочка поета Ірина Мащенко розповіла, як мама, Рима Хозіївна, знаходила в собі сили і терпіння, щоб дати крила батьковому таланту. А голова Народної ради Петриківщини Анатолій Лисенко пригадав участь Бориса Шрубенка у створенні Товариства української мови та відновленні Петриківського району.

Григорій ДАВИДЕНКО. Дніпропетровська область.

Фото. Звучать спогади про Бориса Шрубенка та його гуморески.
Фото Вадима Завального.