Поточний № 44 (1231)

16.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Петриківський розпис та... аргентинське танго


17.10.2013

Унікальний релікт національної художньої традиції, яким є мистецтво петриківського розпису, живе і розвивається в краях Південного Придніпров’я. У селищі Петриківка творчим його ядром є близько сорока народних майстрів «Центру народного мистецтва «Петриківка». Голові його правління Андрію Пікушу на День Незалежності присвоєне почесне звання Народного художника України. «Сільські новини» привітали Андрія Андрійовича із заслуженим визнанням і попрохали прокоментувати подію і те, чим живе трудовий художній колектив сьогодні.

- Дехто вважає присвоєння звань творчим людям рудиментами радянської системи, - сказав він. – Але художники – живі люди, і сприймають відзнаки як стимул для творчості. Матеріально ця професія мало що кому приносить. Тому важливі моральні заохочення, з’являється бажання жити і творити. Сьогодні в Україні малий попит на побутові та сувенірні художні вироби, бо в людей майже не залишається на це коштів. Та віриться, що достаток українців не омине, і тоді люди більше купуватимуть щось для душі. З цією вірою і працюють майстри нашого Центру. З нею і навчаються юні таланти Петриківської дитячої художньої школи імені Тетяни Якимівни Пати, яка відзначає 55-річчя своєї діяльності, та Петриківського СПТУ-79, якому щойно минув піввіковий ювілей. Дитячі твори експонуються зараз у Дніпропетровській міській бібліотеці та ЦНМ «Петриківка». До Дня художника України, який святкували минулої неділі, завершилася виставка у Дніпропетровську. Там у номінації «Декоративно-прикладне мистецтво» перемогу здобула Заслужений майстер народної творчості України Наталя Рибак. Готуємося до виставки робіт в Мадриді, вже діє така у Центральній виставковій залі Києва. А ще очікуємо, що ЮНЕСКО незабаром визнає петриківський розпис нематеріальною спадщиною людства. Лише дивує, чому фахівці цієї поважної організації мають робити вибір між українським розписом і аргентинським танго. Хіба це можна порівнювати? Якщо те танго чогось варте, то хай визнають і його. Але ж певною мірою співставляти наше національне надбання, яким є петриківський розпис, з чимось іншим є справою, на мою думку, не вельми вдячною.
Дійсно, це виглядає дещо дивним – фактично порівнювати художню творчість одного народу з музичною іншого. Та сподіватимемося, що ЮНЕСКО таки визнає петриківський розпис. А додатковим свідченням його могутньої краси є й те, що у Петриківці відомий письменник, лауреат Національної премії імені Лесі Українки Євген Білоусов розпочав роботу над книгою «Петриківка – перлина України». А Петриківку майстер слова назвав «Клондайком талантів». Тож з роси і води вам, творці світлоносної палітри петриківського розпису! Хай грайво його яскравих кольорів надихає усіх нас, в Україні і поза нею сущих, на прекрасні і добрі думки та справи!

Підготував Григорій МИКОЛАЙЧУК.